Дід Микола сидів на лаві поблизу свого будинку. Сьогодні він може нарешті відпочити. Його дружина вкотре поїхала відпочивати в санаторій. Його з собою вона ніколи не бере. Марина просто не терпіла, щоб нею керували чи давали поради. Коли її нема, Микола може спокійно видихнути та посидіти в тиші. Ніхто не наказує, не свариться.
За час відсутності жінки для Миколи відпочинок кращий, аніж у санаторії. Вже з першого дня він запросив у гості своїх товаришів, яких при дружині не сміє навіть кликати. Та й він до них не ходить, бо Марина свариться. Ще від одруження всі друзі говорили, що Микола під каблуком своєї дружини. Певно воно й так. Чоловік вже давно змирився зі своїм становищем. Щось довести жінці, то краще змиритися та зробити, як їй до вподоби. Спробує тільки заперечити – крику на все подвір’я. Марина ніколи його не слухає, хіба керує та вказує, як йому робити. А Миколі все одно, лишень би його не чіпала та не бурмотіла. Він все зробить.
Відпочинок Марини доходив кінця. Одного дня вона зателефонувала чоловікові. Сказала, що йде від нього, бо знайшла іншого. Петро кличе її до себе жити. Микола довго сидів, мов вкопаний. Спочатку не міг зрозуміти, що з ним відбувається і чи, бува, не жартує його дружина. Невже він справді вільний. І тепер може жити, як хоче. Ніяка Марина більше не посміє йому вказувати. З радості чоловік впав на коліна та почав дякувати Богові за таку милість.
Першим же ділом став збирати речі дружини у сумки. А їх у неї чимало. Його жінка любила купляти нові речі та відпочивати. Вже наступного дня в кімнатах стало світло та порожньо. Микола відкрив всі вікна, щоб провітрити помешкання. Переставив стіл, бо йому так більше до вподоби. Сів на кухні та спостерігав, що твориться на вулиці. Вже не потрібно щось мести, прибирати. В будинку нарешті чистота. А хто ж смітитиме, якщо жінки нема.
Минуло два тижні. Марина таки з’явилася. Але Микола не хотів попадатися їй на очі, щоб зайвий раз не турбувати. Жінка звільнилася з роботи, викликала таксі, взяла сумки та поїхала. Чоловік не поцікавився, куди вона, тільки б не повернулася. Він стояв, дивився, як їде автомобіль, і посмішка не зникала з його обличчя. Нарешті вільний. Тепер можна запросити товаришів та посидіти на кухні. У них дружини, а в нього просторий дім, де ніхто не буде заважати. Тож можна погомоніти.
Якось до нього подзвонили доньки. Микола сказав, що мати пішла до якогось там Петра. Вже наступного дня всі діти з онуками приїхали до нього. В будинку одразу стало тісно. Сміх та жарти лунали аж на вулицю. Всі вже знали, що жінка покинула Миколу. Знайшлося чимало жінок, які хочуть на місце Марини. Але Микола не хоче. Йому вже одного разу вистачило. Наразі він хоче жити сам, хіба що діти з онуками на літо приїдуть.
Відтоді Миколу не впізнати. Радісний, зі всіма розмовляє. Люди дивуються з нього, весь час мовчазний, а тут став іншою людиною. Живе Микола не сам. Діти по черзі до нього приїжджають. Як виявилося, в нього дуже хороші зяті. А жінка все лаяла, що ті нічого не вміють. От допомогли татові переклеїти шпалери. Зняли з вікон штори, котрі робили в хаті темно, доньки повісили білі тюлі.
У кімнатах стало гарно та затишно. А внуки діда дуже люблять. Хочуть тут і в школу ходити. З того часу дід помолодів на декілька років. Не впізнати того мовчазного, зажуреного чоловіка.