Мій батько в молодості був розважливою і мудрою людиною, освіченою, його на роботі всі любили й поважали, і мені говорили брати з нього приклад. Але ніхто не здогадувався, що вдома тато не втрачав нагоди нагадати, що я був небажаною дитиною від його першого кохання, яка стала тягарем для нього та його дружини, адже саме їм доводилося мене ростити. Тато змушував мене шкодувати про те, що я з’явився на світ усе моє життя.
Він колов якомога болючіше, кажучи, що я ніколи нікуди не вступлю і нічого не доб’юся, опинившись на вулиці, якщо я отримував погану оцінку. Він наполягав на тому, щоб я займався боксом, тоді як мені цей вид спорту зовсім не подобався. Тато хотів виростити з мене когось одного, але виріс я іншим, і це теж вічно слугувало приводом для того, щоб образити мене.
Наші з батьком стосунки налагодилися вже після того, як я переїхав і одружився. Я бачив, що йому дуже навіть подобається невістка, він певною мірою був їй вдячний за те, що тепер я поза його сім’єю, бо в мене є своя. А в сімдесят він почав бурчати на неї.
– Ти витрачаєш стільки часу і грошей на дружину! Вона все ще хоче ходити по салонах краси й навіщось чепуриться, а насправді тебе зраджує. Своїх дітей так і не завели, так ти з нею панькаєшся. Краще б додому повернувся, батькові старому допоміг. Я тебе для чого ростив? Щоб ти зовсім забув про мене і тільки для себе жив?
Раніше він мене терпіти не міг, а в старості став благати переїхати назад до нього. Він не соромився говорити гидоти про мою дружину прямо при ній і всіляко намагався зіпсувати наші стосунки, але переїхали ми до нього не тому. Він став дуже забудькуватим і безліч разів то ключ у дверях залишав, через що сусіди дзвонили, то ледь пожежу не влаштував, забувши ввімкнену праску на прасувальній дошці. За ним потрібно було доглядати, і ми з дружиною вирішили пожити разом із ним, свою квартиру тимчасово здаючи.
Так ось, тато став ще гіршим. Іноді він готовий плакати від любові до мене, каже, що нудьгував сильно, що рідніше за мене в нього нікого немає. А іноді лає на чому світ стоїть і виганяє, махаючи своєю паличкою. Знаю, що з людьми похилого віку таке трапляється і ніякі ліки тут не допоможуть, але мені дуже складно з ним справлятися. Ми з дружиною обговорюємо можливість відправити тата в будинок для людей похилого віку – собі я завжди говорив, коли злився на батька за нелюбов, що помщуся йому в старості й здам до будинку пристарілих, але зараз я сумніваюся, що це правильно. Він не найкраща людина в моїх очах і говорить багато образливого, але я відчуваю, що йому буде краще з нами, ніж із незнайомими людьми в палаті. Дружина наполягає на зворотному. І що з цим робити?