Чим дорослішою я ставала, тим частіше бачила, що мої однолітки так само страждають від неповноцінної сім’ї, як і я. Здавалось, що мати щасливо одружених мамів й татів – це скарб, який треба ще добре постаратися, щоб відшукати. Найгірше, що перебудова пройшла, а ситуація не змінилась…
Бідні діти стають жертвами своїх батьків, на яких ті часто зривають злість, або звинувачують у своїх нещастях. Час плине швидко і ці травмовані діти виростають озлобленими на весь світ.
Щось схоже трапилось зі мною. Батько покинув матір, коли мені було 4 роки, він не просто пішов від мами, він пішов і від мене, зрадив мене. І здавалось, що тепер ми з мамою мали б стати єдиним цілим, проте для неї я стала зайвим багажем, якого хотілось позбутися. У її життя на першому місці опинилися гулянки та чоловіки, про мене вона згадувала вкрай рідко. А от і друга болюча зрада дитинства.
Я заздрила маминим кавалерам, хоч вони постійно змінювалися, я жодного не пам’ятаю. Чому заздрю? Тому що вона любила їх, годувала, доглядала, приділяла увагу, цілувала й обнімала, а коли я хотіла ласки, то мама відштовхувала мене.
Після закінчення школи, я вступила у столичний університет, добре навчалась, хоч і працювала, бо мама мало допомагала грошима, а після знайшла хорошу роботу, яка забезпечила мені спокійне життя.
Згодом я почала підійматися по кар’єрних сходинках, я дуже старалась і це помічали, тому й зарплата також зростала, тоді у моє життя повернулась мама. Вона приїхала на мою орендовану квартиру, намагалась говорити зі мною, обіймати, а я так чекала цього все дитинство, що спочатку й не бачила її справжнього наміру. Вона говорила, що її на щось потрібні гроші і я все давала, аби вона лише знову ніжно заговорила зі мною.
Потім мама повідомила, що вони з її новим хлопцем хочуть жити разом, вдвох, тому я повинна її допомогти, щомісячно віддавати половину своєї зарплати. Я була обурена, лише тоді мені відкрилися очі на те, що весь цей час вона мною підло користувалась і я її так і не була потрібною. Але як же боляче знову це визнавати…