Вікторія росла в біднішій родині, ніж моя. Тепер вона вдало вийшла заміж, у неї нове коло спілкування і запити. Почуття, що я більше не вписуюся в її дружбу

З Вікторією ми познайомилися в першому класі. Тоді я не могла зрозуміти, що вона прийомна дитина, бо й гадки не мала про дитячі будинки, нерідних матерів і безкоштовне соціальне харчування. Трохи дивувало, що деяким дітям із класу дарували подарунки на Новий Рік або на інше свято від школи, а всім іншим ні. Згодом це, звісно, стало зрозуміло. До того ж, ми з Вікторією були з сімей із приблизно однаковим бюджетом. Ми раділи походу з класом на фільм і вкрай рідко могли заощадити якусь копійку, щоб на прогулянках купити собі чіпси.

Вікторія через це росла дуже приземленою. З роками, коли з’явилися новомодні телефони та інше, ми не все могли собі дозволити, і це було цілком нормально. Вона зі школи пішла після дев’ятого класу, я – після одинадцятого. На першому курсі коледжу вона вже отримувала потрійну стипендію – звичайну плюс соціальну, завдяки чому могла накопичити грошей, а я намагалася їх заробити на дегустації в супермаркетах або роздаючи листівки. Десь на першому курсі Вікторія познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Він тоді ще був ніким, їздив автобусом і жив у сімейному гуртожитку.

Коли я вступала, у мене було не так багато часу на спілкування з друзями, і я проґавила момент, коли чоловік Вікторії почав багато заробляти, купив першу машину і став возити мою подругу по морях. Я собі нічого подібного дозволити не могла, та й мій молодий чоловік багатствами був обділений. Іноді мені надходили пропозиції поїхати з ними на відпочинок або навіть за кордон, але платити повинен був кожен сам за себе, і деякі суми, які їм здавалися копійками, для мене були надто відчутні.

Весілля друзі зіграли не так давно, але потрапити на нього мені не судилося. Вони не змогли обмежитися нашим містом і поїхали в іншу частину країни влаштовувати пишний банкет. Запросили багато гостей, тому розселити самі всіх не могли і запропонували гостям самостійно знімати номери в готелях. А ще ж подарунок зробити треба і дорогу враховувати… Загалом, це було занадто, я поїхати не змогла.

Дедалі частіше бачу, як вони тепер Єгиптами їздять, Туреччиною, що Вікторія чоловікові айфон подарувала, що він машину нову купив, ремонт у квартирі… І відчуваю, що дедалі менше вписуюся в їхнє життя як подруга. Занадто різні в нас тепер статуси.

 

Rate article
Add a comment

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

4 + 5 =

Вікторія росла в біднішій родині, ніж моя. Тепер вона вдало вийшла заміж, у неї нове коло спілкування і запити. Почуття, що я більше не вписуюся в її дружбу