Дідусь весь вільний час проводив на городі та в саду, вічно щось садив, щось викопував, консервацію закривав. Діти й онуки воліли б цього не знати, але дідусь ще й ходив до місцевого великого смітника, щоб збирати банки для консервації. Туди мешканці сусідніх сіл звозили всяке непотрібне, і нерідко там можна було знайти пристойну тумбочку, комод або дуже хороші банки.
Так дідусь вийшов за посудом для огірків і помідорів, і став ритися в частині з банками, абсолютно ненавмисно помітивши каламутний шматочок скла. Спочатку він подумав, що банка просто брудна, але розчистивши її руками, зрозумів, що скло заклеєне чимось, що ускладнює видимість, а всередині банки явно щось лежить. Цікавість була сильнішою, він зазирнув усередину і мало не обімлів – там лежали гроші. Багато кольорових купюр.
Дід забув і про консервації, і про все інше, кинувшись додому. Він усе в собі тримати ніяк не міг, дітям поки зізнатися боявся, – був упевнений, що приїдуть і відберуть, – а ось сусідці шепнув по секрету. Адже вона була жінкою хорошою, вони пліч-о-пліч багато років прожили. Не втримався чоловік і від того, щоб приховати свою знахідку на лісопилці, щосили розповідаючи мужикам, що знайшов на смітнику. І по п’яні навіть у магазині всім присутнім розбовтав.
Уже через кілька днів на його порозі стояв молодий чоловік, який доводив, що гроші належать йому, але його стара мати не помітила, що викидає, і помилково виставила його банку. Він просив діда повернути по-хорошому, а коли старий відмовив, пригрозив йому судом і в’язницею.
У старого жодних зв’язків не було, а коли прийшла повістка до суду, він сильно злякався і віддав гроші чоловікові. Невідомо, чи був він законним власником, чи вирішив заробити залякуваннями, але очевидно, що якби дідусь не був настільки балакучим з іншими, ніхто міг би не знати і не згадати про банк, а так все село потім говорило, що сусід у них злодій і обманщик, обікрав чесну людину із сусіднього села.