Романові не давала спокою думка про те, що його доньку теща любила менша, ніж доньку старшої сестри його дружини. Чому так склалось ніхто не знав, але це було очевидно всім. А потім відповідь на його переживання сама знайшлась. Якось тесть обмовився, що теща не долюбляє онучку від старшої доньки, тому що вона схожа на батька. Роман та Катерина, його дружина, ніяк не могли зрозуміти, чому мати вигадала собі таку причину, щоб недолюблювати онучку.
Після цього всього Катерина не витримала й відправилась серйозно поговорити з матір’ю, що ж не так. Це й стало початком кінця. Мати почала нашіптувати доньці, що Роман зовсім поганий чоловік, вона гідна когось кращого та дитина від нього її не потрібна, навіщо цей причеп, доки вона шукатиме когось? Після того, як донька вже була переконана у тому, щоб покинути чоловіка та дитину, то теща ще не зупинялась, говорила, щоб вона вигнала чоловіка й дитину з квартири, вона ж її належить. Кінець-кінцем, все трапилось так, як хотіла теща.
У Романа на серці була пустка, коли покидав колись рідну дружину та квартиру, у якій так багато зробив, пощастило, що хоч донька з ним залишиться. Тепер шлях їм стояв до бабусиного будинку, який він планував продати, але все ніяк руки не доходили, а тут і знадобився. Звісно, меблі там старі, ремонт ніякий, але вони повернуть йому добрий вигляд. Коли повернулися й почали прибирати, донечка теж допомагала, то на дивний шум прибігла сусідка, Оксана. Роман знав її, вони з нею були однакового віку, часто гралися разом, коли до бабусі приїздив. Він її розповів все, як є, тоді вона відправила донечку Романа до свого сина і прийнялась допомагати йому з прибиранням та ремонтом.
Через годинку додому повернулась весела донька з другом. Марко був на два роки старший за свою нову подругу і вирішив, що вони також мають допомогти у такій важливій справі. Тоді вони й почали товаришувати сім’ями, допомагати один одному, всі свята святкувати разом. Роман для Марка став зовсім, як рідний, всі його настанови він приймав, як батьківські, а що говорити про маленьку Іринку, яка всією душею горнулась до Оксани. Згодом вони все більше часу почали проводити разом, все йшло до одруження, проте цього разу все було краще. Адже теща знала Рому з дитинства відразу його прийняла у родину і була рада, що донька зробила такий хороший вибір. А як бабуся полюбила Іринку… як рідну онучечку. Нарешті мале дівча пізнало любов бабусі (мама Роми пом3ерла рано), постійно її бере з собою, дівча може на весь день пропасти з бабусею, слухаючи її розповіді та розпитуючи про все на світі.
Дивиться Роман на їхні стосунки та не може налюбуватися. Рідна бабця все зробила, аби онучку більше не бачити, навіть з днем народження не вітає, а чужа готова кожну хвилинку й копійку віддати, аби бачити дитячу посмішку.
Коли Іринці виповнювалось 6 років, то вона попросила запросити першу маму на день народження. Рома зібрав всю свою волю й зателефонував дружині з запрошенням навідатися на день народження доньки, адже вже рік минув, як не бачилися, проте вона удала, що не знає, хто її телефонує і не має ніякої доньки…. І як він тільки міг одружитися з такою жінкою?