Марина Леонідівна не любила нічні зміни, адже тоді трапляються інколи дивні речі.
Тієї зміни до неї швидка допомога привезла 40 річну жінку, яка мало що розуміла, адже була в стані алкогольного сп’яніння. Просила лікаря викликати її стриптизера, загравала з медбратом, сідала на інвалідний візок і хотіла покататися на ньому. На зауваження персоналу вона не реагувала, все здавалось їй феєрично веселим.
– У вас щось болить? – запитала медсестра у пацієнтки Олі.
– Ой, як там тебе звати? – запитала пацієнтка, а тоді поглянувши на бейджик, продовжила — Кать, та живіт болить, ну, ти знаєш, їм погано може, або п’ю багато… – промовила вона та істерично засміялась. Пацієнтка на запитання персоналу відповідала, ніби вони 100 років знайомі й разом минулу «пляшку розпивали».
У той момент поки дивного пацієнта заспокоювали медбрати та медсестри, головний лікар відпочивав. Попросила дати її годинку сну після важкої операції, проте поспатися не судилось. Зателефонували з приймальні, що потрібно приймати одну жінку. Звісно, Марині Леонідівні хотілося відпочити, але робота не чекатиме її, тому вона взяла стетоскоп і відправилась у палату з пацієнткою.
Коли лікарка зайшла у палату, то один медбрат і двоє медсестер не могли приховати щасливої усмішки й полегшеного зітхання, а от пацієнтка остовпіла й миттєво отверезіла від вигляду крові на халату у чергового лікаря.
– Що у вас болить? Щось трапилось? – запитала звичним голосом Марина Леонідівна.
– Нічого не сталось…. Я тут випадково…, мабуть, додому піду, не болить же нічого! – сказала вона і побігла на вихід, хоча медсестра ще намагалась її зупинити, а вона повторювала: “Зі мною все добре, я піду, мама злитиметься, що мене так довго не має…”
Марина Леонідівна поглянула на старшого медбрата і запитала: «Ти для цього мене розбудив?» Тоді вже він не зміг стримати сміх, як і медсестри, адже у лікаря навколо шиї була обмотана зарядка, їх цікавило одне питання – де стетоскоп? Він заряджає телефон?