Мене звати Уляна. Вже довгий час я дружу з Остапом, своїм одногрупником. Але, правду кажучи, насправді я закохана в нього по вуха. Думаю, він добре це бачить, просто не хоче себе видавати. Я надіялася, що наша дружба таки переросте в щось більше, але помилилася. Вже чотири роки між нами, окрім дружби, нічого немає. За час нашого спілкування в нього було декілька дівчат. Я розуміла, що не маю навіть найменшого права ображатися, адже ми не пара.
Останнім часом ми бачимося все рідше. Він хлопець розумний, красивий та рішучий. Йому точно ніколи сумувати. Зі мною він не горить бажанням бачитися, адже має чимало товаришів, серед них і дівчат, з якими весело проводить час. Мене ж Остап згадує тільки тоді, коли йому це потрібно. А це нечасто – 2-3 рази в місяць. В мене складається враження, що я лише річ, яку використовують при потребі. При цьому Остап зовсім не боїться мене втратити, адже знає, що я нікуди не дінуся.
Ми дружимо з ним довше всіх. Познайомилися, коли ще обоє, молоді та самотні, вступили на навчання. Остапу вартувало лише набрати мій номер, як я тут як тут відкладала усі свої справи та прибігала до нього. Але з часом це стало мені набридати. Я що собачка, щоб за ним бігати? Схоже, він мене за таку і має.
Якось ми були у великій компанії з п’ятнадцяти людей. Грала гучна музика. Остап, як завжди, вдавав, що мене не бачить. А ще два дні тому я рятувала його від нудьги та поганого настрою. Коли ж йому добре, то Уляна не потрібна. На вечірці запитали, кого він вважає своїми найкращими друзями. Натомість Остап перерахував усіх, окрім мене. А потім видав: “Є в мене ще одна знайома, але з нею ми бачимося тільки тоді, коли в мене є настрій”. Чесно?
Я була в тій же кімнаті й не могла повірити. Яким потрібно бути нахабою, щоб таке сказати? Добре, що він хоч не назвав моє ім’я. А то я б не знала, куди дітися від сорому. І я таки наважилася з цим покінчити. Видалила його номер, на повідомлення не відповідала. Не пройшло й трьох днів, як він подзвонив. Ще й наважився звинувачувати мене в тому, що я не відповідаю. Певно, Остап тоді був настільки п’яним, що й не пам’ятає про свої слова. Але мені байдуже. Я заблокувала його і більше не хочу подібної дружби.