Мені вже п’ятдесят п’ять років, із дружиною живу в шлюбі тридцять один рік. Ми обидва сільські люди, знаємо, як це, коли в тебе є дуже велике господарство, за яким потрібно доглядати. Загалом, не боїмося важкої роботи. У дружини Камілли батьки не прості люди. У них було багато кіз, продавали молоко і сир. Заробляли на цьому пристойно.
Через деякий час не стало мами Камілли й через це торгівля накрилася мідним тазом. Ніхто в сім’ї краще за матір не робив сир, а доїти кіз вміти ще треба, їх багато. Батько продав майже всіх кіз, залишив собі дві, щоб було молоко для себе хоча б, а сам пішов працювати на будівництво. Камілла намагалася допомагати батькові, знайшла підробіток, паралельно вчилася. Ми, до речі, на цьому ж підробітку і познайомилися.
– Ким працюють твої батьки, синку? – запитав у мене якось раз Андрій Павлович.
Кажу, що мама працює на кондитерській фабриці, а тато на заводі, збирає машини. У відповідь той тільки мовчки похитав головою. Такій реакції я не дуже надав значення.
Але от добро на весілля Андрій Павлович усе ж дав. Я йому сподобався. Після весілля Каміллі дісталася в подарунок від бабусі з дідусем хороша двокімнатна квартира, а мені мої батьки вирішили подарувати машину. Такого подарунка я не очікував, адже знаю скільки вони заробляють, але був дуже радий. Сімейне життя починалося доволі бурхливо, у хорошому сенсі, звісно. Ми старалися одне для одного щосили. Зробили ремонт у квартирі, хоч і в кредит влізли, але все ж виплатили. А через пів року ми дізналися, що Камілла вагітна.
До речі, у неї є молодший брат Олег. Такий розпещений, якщо чесно, ніколи таких людей не зустрічав. Андрій Павлович усе говорить про нього та про нього, жаліє його, ледь пилинки з нього не здуває.
– Я, напевно, продам цей будинок, – сказав Андрій Павлович Каміллі, – Молоко спробую ще продати, та й кіз позбудуся. А на ці гроші куплю невелику квартиру, щоб на майбутнє Олегу було де жити.
У той момент у нас був узятий кредит на пральну машинку. Звичайно, хотілося б, щоб якусь частину з тих грошей Андрій Павлович віддав і своїй доньці. Але ні, він вирішив по-іншому, все синочкові. Але ж коли Камілла навчалася в універі й жила в гуртожитку, так він і слова не сказав, а тут за Олежку взявся раптом.
– Він молодша дитина в сім’ї, – виправдовувалася моя дружина, – Я не ображаюся. Ми й без допомоги мого батька впораємося, дорогий.
До речі, з віком тесть став рідше ходити й взагалі робити будь-яке навантаження. Тільки-но брався навіть за звичайне прибирання, так одразу піднімався тиск і паморочилося в голові. В один із днів йому стало так погано, що він втратив свідомість. Викликана швидка відвезла його до лікарні, констатуючи інфаркт. Андрію Павловичу вчасно допомогли й суворо на суворо заборонили робити якесь фізичне навантаження і менше нервувати, інакше це може повторитися.
Коли він приїхав додому, то виглядав цілком здоровим, йому справді полегшало. Ще лікарі прописали таблетки, які він регулярно почав пити.
– Навіть дихати стало легше. Добре, що ти опинився поруч, зятику, – подякував мені тесть. Відтоді ми домовилися, що я приїжджатиму до нього тричі на тиждень, а іноді Камілла або наш син. Поступово стан Андрія Павловича приходив до норми, він чудово розумів, що навантажень ніяких не можна робити, тільки маленькі, не значні. До речі, через препарати тесть помітно схуд, чому той був навіть радий.
Нещодавно Олег почав працювати, все-таки ліки були не дешевими… У домі стало чистіше, постійно щось було приготовлено з їжі. Увесь цей час ми з дружиною думали, що в її брата прокинулася совість і той робить усе по дому, навіть готувати навчився. Але як же ми помилялися. Одного дня я з Каміллою приїхали трохи раніше обіцяного і застали Андрія Павловича за прибиранням квартири. Олег у цей момент лежав на дивані й дивився телевізор. Я не став починати сварку і в чомусь розбиратися, все і так було зрозуміло. Попросив дружину перевірити стан батька, а сам закінчив із прибиранням і пішов готувати вечерю.
Увечері я вирішив особисто поговорити з братом дружини.
– Я теж узагалі-то втомлююся на роботі. Я що, не людина?! – почав підвищувати голос Олег.
– Людина, але твій батько пережив інфаркт. Ти це розумієш? Ти ще молодий, сповнений сил.
– А потім теж як скрутить мене через усі ці навантаження. І хто мені допоможе?
– Та твого батька швидше скрутить, ніж тебе, якщо будеш продовжувати в тому ж дусі!
Загалом, нічим хорошим наша розмова не закінчилася. Нас виставили за двері.
За підсумком довів синок Андрія Павловича до другого інфаркту і його не стало.
Як не дивно, вся вина лягла на мої з дружиною плечі. Ніби ми не встежили за ним, через нас тесть не приймав ті препарати, які потрібно було. Усе дійшло до суду. Олег захотів судитися з власною сестрою. Буквально хотів зробити так, щоб Камілла понесла покарання за це, приховуючи деякі деталі зі свого боку.
– У неї серця немає, ваша честь! – продовжував наполягати на своєму Олег.
А він не знав, але перед початком суду я зв’язався з лікарем, який регулярно перевіряв Андрія Павловича. Той підтвердив, що через деякий час самопочуття в тестя погіршилося, але не через те, що він не приймав вчасно пігулки, а через часті фізичні навантаження, які він робив удома.
Брат Камілли хотів знову заперечити, але несподівано для всіх було надано запис із прихованої камери, яка опинилася в будинку завдяки цьому лікарю. На записі було чітко видно все, що відбувалося.
Суд був завершений тим, що Олег тепер повинен виплатити моральну компенсацію своїй сестрі. Для нього ж ми стали ворогами номер один. А ми як жили, так і будемо далі жити.