Ольга не могла повірити, що їй так пощастило з невісткою. Всі її подруги лише могли скаржитися на синових обраниць, а у неї така, що тут гріх криве слово сказати. Не встигне свекруха прокинутися, як уже сніданок готовий, по господарству все зроблене і син щасливий сидить. А найдивніше ж те, що сирота вона від народження, але її серце ні на грам не почерствіло, дуже добра була.
Проте хоч перший час син і сидів радісний, та потім почав постійно критикувати дружину. За що не бралась Алла, то все синові не подобалось. Щастило, що інколи свекруха цьому свідком була, то захищала їй.
Через рік життя Алли стало зовсім нестерпним, особливо, коли чоловік став вдома працювати. Все змушує її саму роботи, як до рабині ставиться.
– Синку, у нас там кріселко зламалось, треба його відремонтувати – просить мама Славіка.
– Мамо, то що ви не можете Аллі сказати?
– Так це ж тебе прошу, на ній і так весь дім, ти ж ого-го яке господарство вдома розвів!
– Ні, мамо, хай вона ремонтує. А якщо раптом не захоче, то нагадай їй, що і на вулицю її, сирітку, вигнати можу!
Щоразу як чула Алла нагадування про те, що вона тут «ніхто», то сліз стримати не могла, але свекруха її втішала, обіцяла, що не допустить, аби син так вчинив.
З часом їхнє господарство все більше росло, от лише досі все було на Аллі, адже після народження маленької Олі, а через рік Роми, бабуся з ними часу більше проводила, а вже коли сили мала, то йшла невістці допомагати, адже бачила, як та втомлюється.
У таких важких турботах прожили свекруха з невісткою аж 5 років, а потім Славік поїхав у місто й зник. Мамі відписався, що все добре у нього, але повертатися поки не планує, про дітей і дружину зовсім забув, мов чужі вони для нього. Алла тоді не один день сльози проливала, адже боялась, що тепер свекруха попросить їх піти, а йти її не має куди.
Ольга бачила, що відбувається і до чого все йде, тому наступного дня після звістки сина відправилась до нотаріуса і переписала половину квартири на невістку з двома онуками. Після цього у них продовжилось розмірене та щасливе життя, адже тепер ніхто їм не казав, що все не так.
Інколи подруги намагалися вмовити Олю, щоб та вигнала невістку й двох онуків, адже на їхню думку, вони сиділи у неї на плечах. Але насправді невістка й онуки робили більш ніж половину всього по господарству, а Ольгу змушували відпочивати.
– Годі вам таке говорити! Аллі мені вже як донька та і як я можу онуків на вулицю виставити?! – відповідала вона на заклики подруг.
Минуло три роки, як Славік вернувся додому й привіз нову дружину з дитиною.
– Мамо, виганяй цю обідранку! Я привіз тобі нового онука і нову невісточку! Нарешті заживемо, як люди! – говорив радісно син до мами, якій не давав про себе знати понад два роки.
– Сину, Алла залишиться тут жити, більшу частину будинку я переписала на неї та своїх онуків. Але ти не переживай, ти молодий, розумний, ще заробиш вам з «новою дружиною» на житло.
Ох і скандал тоді був, вся вулиця чула, як Славік мішав свою маму та колишню дружину з помиями, мов вони завжди для нього були чужими людьми. Після цього він на їхньому порозі більше не з’являвся.