Мені п’ятдесят сім років. Вже багато років я живу без чоловіка. Ми прожили з ним прекрасне сімейне життя, допоки він не захворів. Перший час мені було надзвичайно важко жити без чоловіка. За час сімейного життя у нас появилося двоє чудових дітей – дочка Анастасія та син Дмитро. Ми з чоловіком усе життя дотримувалися думки, що дітей по можливості потрібно ставити на ноги.
Дочка старша від свого рідного брата на шість років. З дому вона пішла рано. З донечкою в нас були довірливі, хороші стосунки.
Настя вийшла заміж та переїхала жити до свого чоловіка. Ще на весілля ми подарували Анастасії двокімнатну квартиру. Вирішили, що молода сім’я має жити окремо.
Ми ніколи не втручалися в сімейне життя дочки. Бувало, що в Анастасії з чоловіком виникали непорозуміння, тоді вона одразу приходила до нас та все розповідала. Ми вислуховували її та після цього давали тільки одну пораду:
– Донечко, це твоя сім’я, тільки ти й чоловік відповідальні за неї. Тож пхатися до вас ми не будемо.
На мою думку, саме така наша позиція зміцнила їх шлюб. Адже вони таки пережили період “притирання” та покохали одне одного ще більше. Чому я дуже рада.
А от наш син не спішив одружуватися. Майже сім років він зустрічався з дівчиною. Щороку ми готувалися, що він нарешті зробить їй пропозицію. Але почули тільки одне – він розійшовся зі своєю дівчиною, бо вони не зійшлися характерами.
Минув місяць, і Дмитро просто ошелешив нас. Він сказав, що зустрів дівчину і хоче з нею одружитися.
Для нас це було справжньою несподіванкою. На жаль, мій чоловік так і не дочекався дня, коли побачить весілля сина.
Декілька разів Дмитро переносив розписку, а згодом таки одружився.
Я своєю чергою від себе та чоловіка також подарували синові двокімнатну квартиру, про яку всі ці роки мовчали.
Тут ми теж дотримувалися думки, що молода сім’я має жити окремо.
Моя невістка спочатку справила на мене дуже хороше враження: вихована, добра, ввічлива. Але після вагітності вона дуже змінилася. Син щодня приходив до мене та жалівся на дружину.
Я говорила йому так само, як і доньці. А от батьки невістки весь час вмішувалися в їхнє життя. Вони думали, що краще знають, як мають жити наші діти.
Якось я не витримала та подзвонила свасі. Просила її не пхатися в життя молодих, адже це окрема сім’я, і вони краще знають, як жити.
Після цього свати перестали зі мною спілкуватися і ще обливають мене брудом. Недавно невістка прогнала мого сина з квартири, хоча по всіх документах це моє житло. Я хотіла виставити її за двері, але син проти. Їй от-от народжувати доньку.
Тепер син на мене ображений через те, що я колись не влізла в його життя та не заставила одружитися з першою дівчиною. Вона була значно кращою.
Тільки до чого тут я? Це його досвід та життєвий шлях. Для мене важливо не втручатися в життя дітей.
Як тепер зробити? Мені шкода сина, адже онука, яка скоро народиться, мені зовсім не чужа.