Одного разу я почула стукіт у свої двері. Відчинила – і побачила перед собою молоду жінку. Вона стояла та зніяковіло дивилася на мене.

Моє сімейне життя не було таким, яким я собі його уявляла. Коли моїй дочці Олі виповнилося два роки, мій чоловік тpaгiчн0 3aгuнyв. Олечка була маленькою копією свого тата: волосся, форма обличчя, очі. Я дивилася на доньку і бачила в ній свого чоловіка.

Так минуло п’ять років. Одного разу я почула стукіт у свої двері. Відчинила і побачила перед собою молоду жінку. Вона стояла та зніяковіло дивилася на мене.

– Ви мене, мабуть, не знаєте. Але я повинна вам у чомусь признатися. Тільки, благаю, не лякайтеся.

Я впустила ту жінку та запропонувала їй чаю. Звали її Світлана. І вона почала розповідати. В руках у неї було фото, на якому була зображена якась дівчинка.

– Ось це моя донечка, Лідуся. Ми народжували з вами в одному пологовому будинку та навіть у той же день. Лікарка, котра приймала в нас пологи, невиліковно хвора.

– Їй потрібна якась допомога? – запитала я, випередивши жінку.

– Ні, зачекайте та дослухайте мене, прошу. Ще там, у пологовому вона переплутала наших дітей. Вона зрозуміла, що допустила помилку, але боялася хоч комусь в цьому признатися. Та жінка жила з цим п’ять років, і тільки недавно зайшла мене та все розповіла.

Мені її розповідь здалася маячнею, тому я спочатку не повірила їй. Але Світлана говорила щиро та відверто. Після чого вона запропонувала нам зробити ДНК- аналіз. Я сумнівалася, а потім погодилася.

Результати ми отримали досить швидко. І вони таки підтверджували, що Олечка – дочка Світлани, а Лідуся – моя донечка.

Чесно кажучи, ми обидві були розгублені та не знали, що робити. Тоді я вирішила поглянути на фото Ліди. І вона мала чимало спільних рис з моїм покійним чоловіком.

Я показала їй фото свого чоловіка. Та жінка аж зойкнула.

– Не може бути! Антон! Він же і є батьком Ліди.

Після цього випадку ми не бачилися два тижні. А потім я таки наважилася на ще одну зустріч з нею. Ми вирішили забути, що кохали одного чоловіка. І все заради наших донечок. Вони ж тепер зведені сестри.

Так сталося, що та жінка стала мені найкращою подругою, а наші доньки тепер усюди разом. Рано чи пізно ми обов’язково розповімо їм історію їхньої дружби.

 

 

Rate article
Add a comment

;-) :| :x :twisted: :smile: :shock: :sad: :roll: :razz: :oops: :o :mrgreen: :lol: :idea: :grin: :evil: :cry: :cool: :arrow: :???: :?: :!:

nineteen + sixteen =

Одного разу я почула стукіт у свої двері. Відчинила – і побачила перед собою молоду жінку. Вона стояла та зніяковіло дивилася на мене.