Я спокійна та врівноважена людина. Перед прийняттям будь-якого важливого рішення я звикла декілька раз все обдумати та перебрати по декілька варіантів виходу із ситуації. Все моє життя – це чіткий, продуманий план. Тож при непередбачуваних ситуаціях у мене одразу виникає роздратування та ступор, які вибивають мене з колії. Гадаю, якщо правильно спланувати, то все ітиме за планом, і тоді не виникатиме зайвих клопотів. Але всі мої плани пішли котові під хвіст, коли я зустріла Петра.
Відтоді життя пішло шкереберть. Він анітрохи не відповідав моєму омріяному образу чоловіка, але хіба серцю накажеш. Через пів року ми одружилися. Жили як справжня італійська сім’я, адже між нами частенько виникали скандали. Петро був надто самовпевненим та зухвалим. Він говорив, що за планами та правилами живуть тільки справжні невдахи, натякаючи на мене.
Так ми й намагалися побудувати спільне життя. Чесно кажучи, в нас не дуже виходило. Мене неабияк дратувала поведінка мого чоловіка. Тільки між нами виникала сварка, він повторював одне і те ж: “Щось тобі не підходить – шукай іншого”.
Я не витримала. Мені вже в печінках сиділи його постійні докори та погрози. Тоді я взяла валізу та пішла збирати речі. Коли ішла, Петро кинув сухе: “Ну і куди ти зібралася”. Я ж зі злості мовила: “Шукати кращого!” І пішла до батьків.
Минуло три дні. Петро прийшов, просив вибачення, хотів, щоб я повернулася до нього. Спочатку мені хотілось кинутися йому в обійми, але я стрималася. Краще не буде. Все буде повторюватися знову і знову. Не можуть люди з різними поглядами на життя бути удвох.
Я вирішила, що не повернуся до Петра. Без роздумів подала на розлучення та через місяць стала вільною. Цей випадок дав мені можливість зрозуміти, що життя неможливо спланувати, є моменти, які відбуваються попри наші плани. Але і жити в постійних стресах не хочеться.