Ввечері ми з сином поверталися після чергової зустрічі з фізіотерапевтом. Склалось так, що у нас родився здоровий хлопчик, але, коли всі дітки його віку вилися робити перші кроки, ми свого возили по лікарях.
Лікарі не можуть назвати причину чи точний спосіб лікування, але говорять про те, що це проблеми з суглобами, тому йому так важко та боляче рухати ногами. Лікарі відразу відкинули діагноз церебрального паралічу, який нам ставили всі знайомі, проте конкретного визначення того, що з нашим сином, вони так і не знайшли.
Якраз була година пік, тому людей назбиралось чимало, ми з сином спочатку сиділи, а потім я поступилась вагітній жінці. А через зупинку в автобус зайшла старенька бабця з великим горбом, ледь пересуваючи ногу і великий пакет. Син, не довго думаючи, встав і попросив її присісти. Звісно, для нього це означало ще кілька зупинок дискомфорту і болю, але він все одно на це пішов. Вона йому подякувала, а толі почала дивитися на його ноги та шепотіти. Скажу чесно, що мене це не на жарт злякало, адже очікувати можна було будь-чого. Через трохи жінка вийшла й син присів поруч з бабусею.
– Синку – промовила вона, погладжуючи його ноги – Я дам твоїй мамі лікувальну траву, тобі потрібно буде пити з неї чай щоранку – а тоді вона просунула мені невеличкий пакетик з різними травами.
– Це для закріплення – промовила вона до мене, а тоді знову повернулась до сина – Тепер танцювати зможеш, синку!
Не знаю, чи це диво, чи магія, але з кожним днем ноги сина боліли все менше, доки біль взагалі зник!