Володимиру тридцять три роки. Сьогодні він став батьком. Дружина встигла тільки показати дочку у вікні. Дуже подібна на нього. Як добре відчувати себе татом. Його чекає чимало клопоту: придбати ліжечко, візочок, костюмчик, памперси. Поки випишуть дружину з донькою, стільки всього ще потрібно встигнути зробити. Він їх чекає не діждеться.
Нарешті Софія з дитиною вдома. Дівчинка не спокійна. Вдень дружина ще намагається справлятися одна, а вночі Володимир допомагає. Не злиться, а спокійно встає вночі та носить дитину, допоки та не засне. Перший час з дитиною дуже важко. Дочка плаче, а вони не можуть зрозуміти причини. В Софії істерика, Володимир її заспокоює. Від нервів та переживань в неї пропало молоко. Довелося догодовувати сумішшю. Володимир встає вночі гріти суміш та годує доньку. Дружина в той час спить.
До року все ж справилися. Але Софія заявила, що вона втомилася і хоче відпочити. З тими словами жінка стала збирати свої речі. Володимир мовчки дивився на дружину. Він не просив її залишитися, тільки спостерігав. Вона пішла, сказавши, що ненадовго. Але так минув рік. Володимир сам навчився справлятися з дитиною. Вони розуміли одне одного з пів слова. Донечка хоч ще не розмовляє, але тата вже кличе.
Поки дочка була маленькою, до них приходила няня. Тільки Володимир повертався додому, няня йшла додому. Але завжди так не буде. Скоро в дитячий садок. Там буде легше. Софія відтоді не з’являлася і про доньку не згадувала. Навіть у спільних знайомих не цікавилася, як дитина. Але й на розлучення не подала. Володимир про неї не згадує. У нього є найкраща донечка, ніколи думати про колишню жінку.
Якось у їх двері хтось подзвонив. На порозі стояла Софія. Вона просила вибачення в чоловіка, говорила, що дуже сумувала за сім’єю та більше ніколи їх не покине. Володимир впустив Софію. Все ж дитині потрібна мати.
Так минув рік. Софія знову зібрала речі та пішла. Через два місяці повернулася. Але коли це повторилося вдруге, Володимир зачинив перед нею двері. Сказав, що тут їй не місце. Вони з донькою їх не приймуть.
Більше він не надіявся на дружину. Що ж з неї можна взяти, якщо на неї дитину не залишиш. А якщо Софія оговтається, забере дівчинку та відвезе її кудись. Тож куди спокійніше розлучитися та жити тільки удвох з донькою. Недавно йому пообіцяли підвищення на роботі. Житимуть вони не знаючи біди. Володимир планує продати свою квартиру, а самому поїхати якнайдалі. Щоб Софія не знайшла їх. Все одно не вийде з неї хороша матір.
Дочка щодня зустрічає тата з простягнутими руками. Яке це щастя мати донечку. Він вдячний Софії за одне – що жінка у свій час подарувала йому дочку, без якої він не уявляє свого життя.