Ми з Ярославом зустрічалися сім років, перш ніж створити сім’ю. Знайомі ми ще зі школи. Навчалися в паралельних класах. Як у мене, так і в нього це було перше кохання. Ми разом вступили до університету та винаймали житло. Створювати сім’ю не поспішали. Обоє знали – на все свій час. Спочатку потрібно пожити у своє задоволення.
Потім я завагітніла. Звісно, це не було в наших планах. Але Ярослав без жодних роздумів зробив мені пропозицію. Я не довго думала та погодилася, адже нам було добре разом. Через два місяці ми святкували весілля. Перший час було дуже незвично відчувати себе сім’єю, у нас появилися обов’язки одне перед одним. Я дуже кохала Ярослава і раділа, що саме він мій чоловік. Він поважав мене та цінував усі мої старання.
На весілля нам подарували чимало подарунків. Але справжній подарунок ми отримали від батьків мого чоловіка. Нашій радості не було меж. У красивій коробці нам вручили ключі від нашої квартири. Чесно сказати, ми не очікували такого сюрпризу. Ми стільки років жили в орендованій квартирі, економили кожну копійку. Тож тепер нам не вірилось, що нарешті в нас є власне житло. Але виявилося, не все так просто, як здається на перший погляд. Тут був один неприємний нюанс, про який я дізналася згодом.
Я побачила, що квартира, котру нам подарували батьки Ярослава, була подарунком не нам двом, а лише моєму чоловікові. Батьки не могли сприйняти мене як обраницю свого сина. А ще їм було не до вподоби, що я завагітніла до весілля. Стільки років разом та спільне життя здалися батькам чимось несерйозним. Мені дали зрозуміти, що в мене випробувальний термін.
Не розумію, для чого тоді потрібно було робити такий подарунок з таким неприємним нюансом. До того ж я носила під серцем дитину від їхнього сина. Таке їх ставлення наштовхнуло мене на думку, що батьки сумніваються, що онука від Ярослава. Я не мала навіть кому розповісти про таке дивне ставлення свекрухи та свекра. Соромно та неприємно.
Тоді я наважилася поговорити з Ярославом про це. Він підтримав мене. Невдовзі на світ мала появитися наша дочка. Ярослав поговорив з батьками, але й це не дало результату. Свекор спочатку погодився, що їхнє ставлення до мене неприйнятне, але під впливом своєї дружини швидко змінив думку.
Вони були проти того, щоб я була прописана на цій квартирі. А свекруха навіть не хотіла нічого про це чути.
Спочатку вона відмовила, а після стала мене звинувачувати в корисливих мотивах. Мовляв, мені потрібна їхня квартира.
Навіть це не було так образливо, як мовчання Ярослава. Схоже, він і не думав ставати на мій захист. Сказав, головне, що ми разом і немає різниці, прописана я там чи ні.
Розмова не дала результату. Стало тільки гірше. Свекруха та свекор показали своє істинне обличчя. А ще я переконалася, що в мого чоловіка відсутня власна думка. Раніше я цього й не помічала.
Зараз ми живемо в його квартирі. Але мені дуже неприємно там знаходитися. Розумію, що це не мій дім, все чуже. Вже сумую за нашою орендованою квартирою. Нехай в ній не було сучасних ремонтів чи меблів, зате там панував спокій та затишок. Я жила там як повноцінна господиня. Тепер не знаю, як буде після народження дитини.