Я кілька разів усіх питав, чи зможуть вони приїхати на святкування Нового року до мене. Раніше це було сімейною традицією – зустрічати всією сім’єю, але діти вже дорослі, вони про онуків думають, або про свої другі половинки. Спочатку всі пообіцяли, що приїдуть, а за два тижні до свята почали відсіюватися. Старша донька сказала, що чоловік їй із дітьми подарунок зробив і вони на гірськолижний курорт їдуть, тому не зможуть приїхати; середня донька вся в медовому місяці; а молодшенький терміново по роботі відлітає в Берлін. І все, залишився я зовсім один.
Мені не хотілося сидіти наодинці святкові вихідні, і через сусідку з другого поверху я дізнався, де можна придбати і собі путівку куди-небудь. Далеко не вийшло, але я виїхав до Угорщини на екскурсійному автобусі, в такий собі тур на тиждень. Зі мною їхало багато російськомовних людей з різних країн і так я познайомився з Катею. Їй було шістдесят два і вона, як і я, була самотня і вирішила помандрувати, бо не бажала залишатися одна на свята.
Я помітив, що багато туристів або спочатку їхали в групках, або знаходили собі знайомих, і ми з Катею теж утворили групу, разом відвідуючи музеї і вибираючи їжу на вечерю. Разом ми виходили без екскурсовода погуляти біля готелю і багато говорили. Ми обговорювали дітей і життя наше, відсутність у ньому радості й турботи.
– А може, ну його, цю самотність? Вийдеш за мене? – запитав я, збираючись назвати це жартом, якщо Катя не підтримає.
– А ось і вийду, – відповіла жінка.
Я боявся, що після повернення додому вона передумає, але нічого подібного не сталося. Ми жили в різних містах, і я виявив бажання після весілля перебратися до неї. Продам квартиру, ми зможемо безбідно доживати свої дні. Знову в подорож поїдемо, уже як одружена пара.
Дітям я до останнього не говорив, вирішив приголомшити вже після свят, коли частину речей відправили поштою до Каті, а я підшукав хорошого ріелтора.
– Ти не можеш! – заявив син.
– Яке одруження, який переїзд? – старша донька була теж проти. – Тату, ти вже занадто старий, щоб закохуватися. І ти хочеш продати квартиру заради себе? У нас двоє дітей, нам би не завадили хоч якісь гроші.
Раптово мені відразу згадали про мене і мою квартиру.
– На поїздки в гори у вас же є гроші, отже, і на дітей знайдуться, – розсудив я. – Ви не ділите моє майно, поки я живий і здоровий. Інші діти раді були б за свого батька…
– Ми раді, – невпевнено бурмотіла середня донька, а її новоспечений чоловік підтакував, – але це якось так дивно і раптово.
– Чого ж тут дивного? Ви всі в порядку, я теж хочу піклуватися про когось і отримувати турботу натомість. І на свята не хочу бути зовсім один. Ви всі роз’їхалися, а мені сидіти й нудьгувати? Ні вже.
Вмовляли діти мене ще довго. Не стільки вони мене відпускати не хотіли, скільки мою квартиру. Вони сподівалися вже після моєї смерті продати її і поділити, а я тут вирішив сам ці гроші витрачати, а не їм давати. Ось так виростають малюки і думають, як би тільки спадщину поділити.