Іван дозволив собі не з’явитися на весілля свого сина. Він у 48 захотів згадати молодість та присвятити свій час розвагам з к0xaнк0ю. Ганна та Іван прожили разом двадцять років. Їхні діти виросли, а маленькі турботи стали великими. Їх старший син Михайло вирішив одружитися. Батьки ж вважали своїм обов’язком зробити йому весілля. У їхньому селі не було роботи, тож Іван наважився поїхати на заробітки.
Ганна була проти такого рішення свого чоловіка. Адже вони ніколи так надовго не розлучалися. Іван не молодий, та й здоров’я не те. Але що залишалося робити? Сину потрібно допомогти. Інших варіантів не було. Щастя, діти за рік до весілля попередили батьків про свої наміри.
Ганна теж була роботящою жінкою. Вона працювала у фермера, а після роботи виконувала домашні справи. Доглядала за худобою, працювала на городі. А ще ж дров навозити, закрутки зробити, їсти зварити. І все те жінка робила одна. Жодного разу не жалілася, що втомлена чи хоче полежати. Ганна завжди ходила весела, ще й інших розважала.
А про себе думала в останню чергу. Не раз, бувало, щось болить. То вона мовчить, нікому не жаліється. Працює, стиснувши зуби. Іван нечасто телефонував дружині. Йому ніколи, роботи чимало. А коли й дзвонив, то тільки про своє говорив. Він не цікавився, як у Ганни справи, чи щось її турбує. Але жінка на те не звертала уваги. Головне, щоб в Івана все було добре.
Щомісяця чоловік надсилав гроші дружині та дітям. Ганна ні гривні звідти не взяла, все відкладала сину на весілля.Хотіла справити Михайлу пишний бенкет, як у всіх людей. З такими думками вона щоночі лягала в ліжко. За три місяці до весілля Іван повернувся додому. Чоловік змарнів та схуд. Ганні здалося, що за цих декілька місяців чоловік постарів на декілька років. Їй було шкода Івана, тож жінка й далі всю роботу виконувала сама. Кожного дня готувала різні страви, щоб догодити чоловікові. А Іван хоч би “дякую” сказав. Насупиться та сварить Ганну за будь-що.
Жінка старалася не звертати увагу на ставлення чоловіка, вона займалася підготовкою до весілля Михайла. Наступного дня Іван зібрався синові за костюмом у місто. Михайло чекав на батька вже там. Ганна відправила чоловіка, а сама пішла на роботу. Увечері, повернувшись додому, вона нікого не застала в хаті.
Ще через годину їй привезли коровай, який жінка брала на пробу. Ганна кинулася до шухляди, в якій зберігалися усі їхні заощадження на весілля сина, але там було пусто. Вона не могла повірити. Як так?
Куди поділися всі їхні гроші? Вдома нікого ж не було. Можливо їх взяв Іван…Але для чого йому стільки.
Ганна розрахувалася своїми коштами. Тоді жінка набрала Івана, щоб поцікавитися, куди поділися їх спільні збереження. Але він не взяв слухавки. Потім набрала Михайлу, і була неабияк здивована, адже ніякого костюма вони не придбали. Михайло взагалі не був з батьком.
Минув тиждень. Іван сам подзвонив та зізнався дружині, що гроші забрав він. У нього тепер інша сім’я, яку потрібно забезпечувати. Михайло вже не малий, нехай думає, звідки взяти гроші на весілля. А Іванові вони нелегко далися, тож він у праві ними керувати.
Ганна ледь це пережила. Вона таки справила синові весілля. Позичила кошти та обіцяла все повернути протягом року. Іван навіть не з’явився на весілля Михайла. Він у свої сорок вісім вирішив згадати молодість та завести коханку. Після цього Михайло відмовився від спілкування з батьком та всіляко підтримував маму.
У селі всі співчували Ганні, а за Івана не могли наговоритися. Як можна було проміняти таку жінку на якусь коханку?