Вийшовши заміж, моя донька переїхала жити до батьків свого чоловіка. Миколиного батька давно не cтaл0, залишилася тільки матір. У моєї свахи було двоє дітей: старший син – мій зять Микола, молодший – Петро. Свасі довелося самій виховувати синів. Її меншин син вчився в університеті. У свахи була простора трикімнатна квартира, тож діти мали де жити. Микола працював на роботі, Оля сиділа вдома з дитиною.
Вона працювала в Інтернеті. І досить добре заробляла. Сваха була на пенсії, але попри це вона працювала прибиральницею в дитячому садку. Між моєю донькою та її свекрухою склалися непогані стосунки. Рідний брат мого зятя після навчання залишився жити в місті та вирішив облаштовувати там своє подальше життя. Минуло чотири роки, і він захотів повернутися додому. Тільки не сам, а зі своєю дівчиною. Моя Ольга на той час вже мала двох дітей. Онучка ходила у школу, онук відвідував садок.
Тоді сваха вирішила нарешті піти на пенсію. Оля вийшла на роботу, оскільки молода сім’я мріяла жити окремо. Вони важко працювали, щоб досягти цього.
Петро теж вирішив придбати власне житло. Сваха вмовила свого молодшого сина купити квартиру неподалік від неї. Квартира була без євроремонтів, тож коштувала вона небагато. Микола домовився з братом, що той купляє собі квартиру, а зятю з дочкою залишиться квартира, в якій жила сваха.
Микола з Олею віддали всі свої заощадження Петрові, щоб той придбав житло. Молоді переїхали туди жити та стали планувати весілля. Вони обоє працювали та планували узаконити свої стосунки. На літо запланували весілля. Хотіли трохи зачекати, щоб згодом справити пишний бенкет. Але моя донька не могла зрозуміти іншого – чому Петро зі своєю сім’єю щодня приходить до них на вечерю.
Для Олі із зятем їхні візити створювали певні незручності. Адже вони змушені були готувати на сваху та ще і її молодшого сина. При тому, що сваха не давала жодної гривні на продукти. Окрім продуктів молоді купляли до хати й інші необхідні речі, а ще й забезпечували дітей.
У Олі та Миколи старе авто, зятю мало не щотижня доводиться його ремонтувати. На це також ішли чималі гроші. Купити новий автомобіль в них немає коштів. Ми з чоловіком також не маємо змоги їм допомогти. На нормальну машину треба мати певні заощадження, а їх у дочки із зятем немає. Останні свої заощадження вони віддали Петрові. Натомість той щодня приходить з дружиною та дітьми до них на вечерю. Проте, як згодом стало відомо моїй Олі, сваха готує своєму молодшому сину та невістці котлети, а ще й купляє їм дорогу ковбасу. Але річ у тому, що готує вона страви із тих продуктів, які купляють Оля з Миколою.
Перший час дружина Петра хоча б після вечері допомагала збирати все зі столу та мити посуд, а тепер прийдуть, повечеряють та йдуть додому. Моя донька й так втомлена після роботи, а тут ще й прибирати за всіма. Невже їм не соромно? Оля навіть наважилася поговорити про це з Миколою, але він обурився.
Мовляв, відколи вона стала такою жадібною, це ж найрідніші. Дочці й справді не шкода, але це стало повторюватися кожного дня. І хоч би подякували. Недавно донька була в гостях у Петра з Іриною, так-от на кухні в них стояв новий запакований холодильник. На питання, чому він запакований, Петро зухвало відповів, що в цьому немає потреби, адже обідають вони на роботі, а вечеряють в мами.
Мою доньку це неабияк розлютило. Вона прийшла додому та вирішила сказати свекрусі все, що думає про цю ситуацію. Сваха коротко відповіла: “Поки я живу в цій квартирі, я годуватиму своїх дітей”.
Шкода, що всі вони забули, за чиї гроші в дім купляються продукти.
– Не смій нічого навіть мені говорити! Це брат твого чоловіка та мій син! – розлючено кричала сваха.
Оля не збирається їх всіх годувати. Сваха й далі радо приймає їх у своєму домі та готова з себе останню сорочку зняти. Тепер моя дочка вже й шкодує, що колись не пішла з Миколою жити окремо.