Був вихідний день. Я саме збирався поїхати на дачу, як раптом став свідком цікавої ситуації.
На лавці поблизу нашого будинку сиділи сусіди й про щось розмовляли. Я привітався та ще декілька хвилин з ними розмовляв. Від розмов із ними стає якось спокійніше на душі. В такі моменти я перестаю метушитися та хочу насолодитися своїм життям.
Поки я стояв внизу, вийшла молода дівчина десь двадцяти п’яти років та якось роздратовано глянула в бік сусідів на лавці:
– Як ви вже набридли. Коли не вийду, сидять та всіх обговорюють. А я маю гнути спину, щоб вас годувати, – сказала дівчина.
Ми аж перестали розмовляти від подиву. Її слова були дуже несподіваними та не мали нічого спільного з реальними речами. До неї озвався Іван Олегович:
– Дівчино, ми своє вже давно відпрацювали. Не переживайте. І ви колись отримуватимете пенсію від держави. А ваші діти тим часом працюватимуть, щоб ви змогли отримувати фінансове забезпечення від держави. Гадаю, я маю рацію. Хіба ні?
– Ні. Про старість потрібно думати замолоду, – самовпевнено відпалила дівчина.
Я не витримав такого хамства та запитав:
– А ти сама заробляєш собі на гідну старість?
– Звісно. Я ходжу на роботу, а не байдики б’ю. І взагалі, пенсіонери повинні працювати.
– Ну нехай. Уяви собі, мені сімдесят чотири роки. Як думаєш, мене хтось візьме на роботу? – поцікавилася Ірина Сергіївна.
– Хто шукає, той завжди знаходить. Відмовки найлегше знайти.
– Ти давно тут живеш? – запитав я.
Дівчині здалося дивним моє питання.
– Ну так. А що?
– Твої батьки, мабуть, також вже на пенсії. От запропонуй їм віддавати тобі свою пенсію, а самим шукати роботу. Хай шукають. Як ти там говорила: “Хто шукає, той знайде”. Чому ж вони сидять на шиї в молодих людей та нічим не займаються?
– Та що ви? Це ж мої батьки!
– Ці старенькі люди також чиїсь батьки. А ти? Гадаєш, завжди будеш молода? Доживи до їхніх років спершу, і я побачу, як ти рахуватимеш дні до приходу пенсії. А якщо тобі її не вистачить, що робитимеш? Де шукатимеш роботу?
Дівчина змовчала. Вона навіть не знала, що на це відповісти. Тоді вона обернулася та пішла. А я попрощався з сусідами, а сам поїхав на дачу. Мені ще довго не виходила з голови ця ситуація.
З якого часу пенсіонерів звинувачують у ледарстві? І вони колись були молодими та працювали. Тепер у них заслужений відпочинок. Завдяки їхній праці ми живемо в добробуті.
Вони зробили свій внесок у наше майбутнє, а ми своєю чергою можемо віддячити їм – сумлінно працювати та сплачувати податки.