Це було у маленькому селі, що з двох боків був захищений лісом. На його закрайку жила старенька миловидна бабуся звали її Ніна. Вона вийшла зі старенького похиленого будинку й обернулась назад на прочинені двері. Здавалось, що вона знову молода, поруч бігають її маленькі Петрик та Орися, а з роботи ось-ось прийде чоловік. От лише вони давно виросли й почали жити своїм життям, а її коханий Матвій навіть не дожив до моменту, щоб провести дітей у сімейне життя.
Першим з дому пішов Петро, до 23 парубкував, був розумним хлопцем, красивим, роботу у місті мав, а потім завоювала його серце молода Марічка. Він відразу сватів до неї послав, а мама його благословила, адже знала, що дівчина хороша, з доброї заможної родини, тому син не пропаде.
Десь через рік про бажання одружитися почала говорити й донька і мама цьому раділа, доки не дізналась кого обрала собі Орися. Ним виявився місцевий сирота Микола, який уже був одружений, але жінка покинула його з донькою і втекла з міським коханцем. Ніна не могла змиритися з вибором доньки, заборонила їй і думати про нього.
– Хочеш, щоб я вмерла з сорому? Що придумала?! Та з того Миколи все село сміється, хочеш, щоб і з тебе посміховисько зробили? – гнівно говорила мама доньці.
Чим більше Орися слухала мамині докори й заборони, тим сильніше переконувалась, що мусить робити так, як велить серце, а не матір. Ніна і зовсім забула, що донька у неї в чоловіка така ж вперта та непохитна.
Останньою краплею стали сватання якогось сільського хлопця. Орися не витримала й покинула їх, пішовши нахабно до Миколиного будинку.
Тоді Ніна відчула порожнечу свого будинку, але тоді ще хоч рік до неї ходив син з невісткою та дітьми, а потім вони переїхали закордон, лише листівки надсилали й дзвонили їй через чужих людей, щоб розповісти, як справи.
От і за порогом зима, скоро Різдво, і стареньку навіть це не радує, не зможе цього року до церкви піти, зовсім сили втратила, аби хоч куті приготувати змогла, то вже радість буде.
У двері голосно постукали, а тоді, не чекавши дозволу, до кімнати зайшло троє діток, це її онуки від Орисі, й почали колядувати.
За ними додому заглянула донька і зять.
– Христос народжується, мамо! – промовила донечка і пішла обнімати Ніну та не могла стримати сліз радості, швидко почала приймати гостей, мов знову ожила і звідки лише взялась сила у тих руках та ногах?
Ніна не могла припинити розчулюватися від щастя, адже знову у її маленькій хатині було чути радісний дитячий сміх, за яким вона так сумувала.