Шістнадцятиріччя Оксани батьки вирішили святкувати з розмахом, адже таке свято буває раз на все життя. Проте дівчина ніяк не могла насолоджуватися святом, адже лише вчора дізналась про вагітність, а Максиму нічого розповісти не встигла. Іменинниця не могла знайти собі місце, думала про те, як правильно повідомити про це батькам, адже вона втратить їхню довіру, чого її зовсім не хотілось. Заспокоювала її лише думка про те, що через місяць закінчиться навчальний рік.
З того дня народження минуло чимало часу перед тим, як Оксана таки зізналась батькам. Мама відразу повела її до лікарів, але ті розвели руками, пізно щось робити. Батьки довго сварили доньку, не підбирали слів, говорили все, що думали. Найбільше їх турбував майбутній батько, проте і тут дівчині не було чого сказати, адже хлопець втік з міста. Вона розповіла йому першому і він втік навчатися до брата закордон, точніше, його туди відправили батьки.
Час біг швидко і під Новий рік дівчина опинилась в пологовому будинку. На щастя, все пройшло добре і вона народила здорового хлопчика. Весь час поруч з нею були батьки, підтримували її, лише й Оксана подумати не могла, чому вони це роблять. Коли дівчина відійшла від пологів, то мама почала її переконувати (хоча, швидше, примушувати) написати відмову від сина. Донька опиралась, плакала і кричала й таки добилась того, що від сина відмову не написала. Проте батьки сказали: «Якщо ти така доросла, щоб вирішувати чи залишати дитину, то додому можеш не повертатися, шукай дім і заробляй собі й дитині на їжу самостійно!».
Оксана після виписки зі сльозами на очах відправилась до тітки, у якої просила пожити якийсь час. Тітка Віра була вражена тим, що її сестра виставила власну доньку та онука, тому відразу ж їх прийняла. Спочатку вони думали, що це ненадовго, батьки охолонуть і вона повернеться додому, проте це затягнулось. З допомогою тітки дівчина змогла навчатися в університеті, а потім і роботу знайшла. Віра допомогла влаштувати маленького Романа до дитячого садочка та з підгузників допомагала чим лише могла. Рідні ж бабуся з дідусем навіть не згадували про них.
Коли Ромчику було 5 років, то він познайомився з маминим кавалером Сашком. Вони познайомилися на роботі й вона вирішила відразу познайомити його з сином, щоб показати, що це найцінніше є у її житті. З часом вони почали жити в трьох і будувати власну сім’ю.
З того часу минуло 20 років. Зараз Роман переїхав за кордон, там працює, має свою сім’ю, а Оксана та Сашко виховують ще двох менших дітей, які народилися у шлюбі.
Одного вечора, коли Роман навідався до мами з гостинцями, роздався телефонний дзвінок. Номер був невідомим. Піднявши слухавку, Оксана впізнала мамин голос. Він був наскільки далеким та чужим, що жінка не відразу зрозуміла про якого Рому йде мова.
Виявилось, що матір телефонувала, щоб попросити Романа взяти її з собою за кордон та поводити там по лікарях, адже вона погано почувається, а тут лікарі лише плечима знизують.
Роман стояв поруч і чув все, що говорила його бабуся, а після вихопив у мами телефон і дав її чітку відповідь: «Доброго дня, говорить з вами Роман, не знаю, хто ви жінко, і чого хочете, але ви не моя бабуся, не було у вас внука і не буде тепер!». А після поклав слухавку.