Мій життєвий шлях не назвеш легким. Я народилася та виросла в селі. Згодом пішла навчатися, там і познайомилася з іноземцем та прийняла його пропозицію вийти заміж. У нього на батьківщині ми прожили кілька років. Я ознайомилася зі звичаями його країни, вивчила тутешню мову, навіть трохи звикла до життя там. Але наші шляхи розійшлися і ми розлучилися. Я помітила, що він кидає погляди на інших жінок, не соромиться при мені фліртувати з іншими. Робив це відкрито. Пояснював, ніби це нормально у їх країні, що між парою з часом можуть зникнути теплі стосунки. А в тому, що він дивиться на інших жінок, нічого поганого немає. Я також можу задивлятися на інших чоловіків та спілкуватись з ними. Мене такі правила не влаштовували. Мені дуже хотілося звичайної сім’ї, де партнери не шукають на стороні когось іншого. Ми розірвали наші стосунки за спільною згодою, після чого я вернулася додому. Добре, що за час разом у нас не з’явилися діти.
Моє життя продовжувалося. На весіллі своєї знайомої я зустріла чоловіка. Він одразу припав мені до душі. Понад рік ми зустрічалися, допоки я не завагітніла. Чоловік запропонував мені вийти за нього заміж. А далі була щоденна рутина, яка сиділа мені в печінках. П’ятнадцять років я просто сиділа вдома. Я була мамою двох дітей. За цей час мій чоловік дуже змінився. Він вже не кохав мене, як раніше. Для нього я була просто хатньою прислугою. До дітей йому зовсім не було діла. Та й коли…У його голові були одні гульки та випивка.
Крики, образи, сварки. Це стало звичним явищем у нашій сім’ї. Згодом я дізналася про зраду. Після всього, що я зробила для чоловіка, він знайшов коханку. Тоді я наважилася на розлучення.
Пізніше мені зателефонувала моя мама. Замість слів підтримки, я почула те, від чого волосся стало дибки: “Ти зовсім з розуму зійшла. Тобі скоро сорок!” Він мене ображав, зраджував, а мамі дивно, чому я від нього пішла. Я не знала, що відповісти. Як вона могла так сказати. Свекруха також пішла проти мене, сказавши, що в зраді винна я. Мої руки опустилися, я не знала, до кого звернутися за підтримкою.
Мені таки вдалося розлучитися. Через суд добилася, щоб чоловік сплачував аліменти на молодшого сина. На даний час я винаймаю житло, недавно зустріла нового чоловіка. Це було найкращим рішенням – покинути все та почати нове життя.