Вже три роки Ліля була на заробітках за кордоном. І хоч спочатку їй було лячно їхати в чужу країну, але іншого вибору не залишилося. Зі своїм чоловіком вона у шлюбі вісім років. Сім’я довгий час жила в мами, але пора б вже мати свій куточок для життя. У Василя була робота з хорошою зарплатою, тож він залишився.
Був грудень. Ліля повідомила рідним про свій приїзд вже ближче до свят. Їй хотілося посидіти у колі найближчих. Але всі її плани перебила сестра, яка серед ночі зателефонувала до Лілі. “Невже щось трапилося?” – подумала жінка.
– Привіт, Олено. Ти чого так пізно телефонуєш? Вдома щось трапилося?
– Ой, Лілю, трапилося. Ще як трапилося! Поки ти там на заробітках мучишся, твій он з Любкою гуляє! Сусідкою вашою.
– Не може цього бути. Василь нізащо б так не вчинив…Не вигадуй, сестро.
– Ти думаєш, я можу таке вигадати? Все село про них гуде. А вони хоч би що, навіть не ховаються! Безсоромні! Гуляють за ручку. Як молоді.
– А мама моя що?
– Її у будинок пристарілих, щоб не заважала закоханим. Я хотіла не дати їм цього зробити, але не встигла. Я туди їздила, але хто мені її віддасть.
Ліля не стала чекати до закінчення робочого дня. Довелося заплатити компенсацію. Але їй було байдуже, потрібно терміново їхати додому. В село приїхала ввечері. На вулиці падав сніг, тиснув мороз. У домі хтось був, бо горіло світло. Тому Ліля без стуку зайшла в хату. У їхній спальні обіймалися Василь та Любка. Сестра таки мала рацію… Чоловік зраджує Лілі.
Василь від несподіванки аж розгубився.
– Ти чого приїхала?
– Справді, чого це я приїхала до свого дому? Де моя мама?
– Відпочиває в санаторії. Думаєш, мені нічим зайнятися, крім твоєї мами? Це вже справа твоя, а не моя.
– Як ти смів?! Поверни мені усі гроші, які я надсилала тобі, і забирайся звідси!
– Які гроші? Що ти взагалі верзеш? За що я, по-твоєму, мав жити? А з мамою твоєю за що сидів?
Ліля більше нічого не хотіла говорити. Їй було неприємно знаходитися з цими людьми в одній кімнаті. Тоді вона взяла валізу та вибігла на вулицю. Вирішила заночувати в сестри, а зранку вирішить, як їй бути далі.
Вона йшла темною дорогою, ледве переставляючи ноги, які вже замерзли від холоду. Ліля гірко плакала. Хіба ж вона такого подарунку чекала напередодні свят? Раптом почула, як хтось її кличе. Обернулась – й побачила позаду себе Івана, своє перше кохання.
– Добрий вечір. Ти куди так ідеш? Я ледь тебе наздогнав. Твій дім в іншому кінці села. Лілю, ти чого плачеш? Так, все зрозуміло. Ану швиденько пішли до мене. Будемо тебе гріти.
Вона погодилася. Поки Іван заварював чай, Ліля розповіла про все, що з нею сталося. Вона зроду нікому не жалілася на свою долю, а Івану довірилася. Чоловік вирішив заспокоїти свою колишню кохану. Він міцно обійняв її та погладив по волоссю. Чомусь тепер Лілі здалося, що все в неї буде добре.