Василь завжди мріяв навчатися в Київському університеті. Він старанно готувався до екзаменів, адже добре знав – платити за навчання ніхто не буде. Хлопець надіявся тільки на власні сили.
Його виховував тато, якому було байдуже, ким стане його син. Звичайним робочим чи керівником. Він навідріз відмовився оплачувати синові навчання.
Коли Василь закінчив восьмий клас, його батько вирішив одружитися. Хлопець чудово бачив, що до тої жінки тато не має жодних почуттів. Василь вирішив запитати в батька, чому він так робить. На що той відповів:
– От виростеш – сам все зрозумієш, сину. Тобі й не уявити, як це самому виховувати сина.
Після появи в домі Олександри, їх життя змінилося. В хаті завжди було прибрано, а вони нарешті почали нормально харчуватися. На обличчі тата з’явилася усмішка, він часто смажив шашлики та запікав картоплю на вогні.
Мачуха була лукавою людиною. Вона всіляко намагалася переконати Василя, що його бажання вступити у столичний вуз недосяжна. Для чого йому той університет? Та ще й так далеко. Чому це йому так кортить там навчатися?
З того часу Василю стало зрозуміло – треба розраховувати лише на себе. Мачуха навіть з поселенням у гуртожиток відмовилася допомагати.
Василю таки вдалося вступити на бюджет. Але була інша проблема. Кімнат у гуртожитку не вистачало, тож хлопець залишився без житла. Він надто пізно звернувся в університет з проханням видати йому кімнату в гуртожитку.
– І треба було тобі туди іти?! Краще б пішов вчитися в місцеве училище. Ти як собі думаєш, ми щодня оплачуватимемо тобі гроші за дорогу? Чи виставити тобі рахунок за те, що ти досі їв та одягався за наш кошт?
До початку навчального року лишалося кілька тижнів. Протягом цього часу Василь робив усе, щоб мати змогу орендувати житло у столиці. Він працював різноробочим, кур’єром, мив авто.
Того ранку Василю виповнилося вісімнадцять років. Він прокинувся в хорошому настрої, допоки в кімнату не зайшла мачуха.
– Вітаю тебе! Тримай!
Вона жбурнула хлопцеві рахунок. Там був список придбаних Василю речей за всі роки життя з ними. Навіть шкільні обіди пораховані.
– Це подарунок? – здивовано поцікавився хлопець.
– Так. Що заслужив, те і маєш! – відповіла та. Ти зобов’язаний все повернути. Доки житимеш за наші гроші?
Василь нічого не відповів. Він зібрав свої речі та поїхав у столицю. Хлопцю таки вдалося отримати місце в гуртожитку.
Відтоді додому Василь більше не з’являвся. Він не зміг пробачити байдужість рідного батька та знущання мачухи.