Коли я чую розмови знайомих про те, що їх молодших братів або сестер любили більше, то мене це щиро дивує. Моя сестра народилась першою і відтоді завжди для батьків залишалась на тому місці, моя поява через 3 роки нічого не змінила. Рита завжди отримувала те, чого хотіла. Якщо батьки не хотіли купувати цього зараз, то вона істерикою добивалась того, щоб її це купили наступного дня і ціна покупки не мала значення. У неї завжди був найновіший телефон та красивий одяг.
Звісно, батьки майже все витрачали на неї, тому на мене нічого не залишалось. Сестра вимагала у батьків гроші навіть тоді, коли вже мала свою сім’ю. Я ж ніколи так не робив, адже розумів, що їм також потрібна допомога. Кілька разів батьки навіть влізали у кредити аби їй догодити. Коли виріс, то намагався з ними говорити, щоб вони припиняли фінансувати бажання горе-сестри, але вони від цього лише плакали, мов не можуть.
Для мене стало все ще ясніше, коли я почав зустрічатися з Оленкою. Ми відразу закохалися один в одного і я зрозумів, що це саме та дівчина, з якою я хочу зустріти старість. Після року побачень я запропонував їй одружитися. Це було вагоме й важливе рішення, яким я поділився з батьками, адже надіявся, що вони допоможуть мені фінансово потягнути весілля. Вони похнюпилися і розповіли, що купили машину Риті, тому тепер у них на життя не має, що тут говорити про моє весілля…
Тоді у моїй голові все зійшлось. Ми з сестрою ніколи не були близькими, проте я був таким щасливим, що за тиждень поділився з нею новиною, що буду робити пропозицію Оленці. Схоже, вона вирішила скористатися цим й прохати у батьків останні гроші, аби вони їх не дали мені. Звісно, мені хочеться розуміти батьків, проте зсередини мене їла образа, що вона отримувала все, що хотіла все життя. А я перший раз попрохав і мені відмовили…
Найсмішніше те, що у моєї Оленки є молодша сестра, якій батьки купують все, що вона забажає, а от старшій доньці приходиться нелегко. Ми були надто молодими, багато грошей не мали, тому й прийняли спільне рішення просто розписатися, а після удвох посидіти у кав’ярні.
Після розпису я знову прийшов до батьків з серйозною розмовою. Річ у тім, що ми з Оленкою хотіли придбати власне житло, а щоб відкласти на перший платіж хотіли пожити з батьками. У її батьків двокімнатна квартира і їх там троє, а у моїх трикімнатна, тому ми могли б спокійно у них жити. Коли я поділився з мамою всім, що ми хотіли та попрохав дозволу повернутися з дружиною додому. Вона мені відмовила, а батько підтримав.
Пояснили вони мені свою відмову тим, що Рита пригрозила їм, що відбиратиме свою частину квартири, якщо ми захочемо тут жити.
Це стало для мене крайньою точкою. Я зібрав свої речі та пішов геть. Найгірше те, що вони не розуміють, що коли стануть зовсім старими та потребуватимуть догляду, то Рита на них плюне, бо вони більше нічого її не купуватимуть. От тоді й згадають, що у них син є, але ж що вони для мене зробили?