У мене була найкраща подруга, а потім все змінилось, бо у наше життя прийшов Микола і ми закохалися. Всі ці події відбувалися давно, ще коли я в університеті навчалась. Тоді до нас на 3 курс перевівся дуже симпатичний та розумний хлопець і щось у ньому відразу припало мені до серця.
Моя Іринка також вподобала його, тому у нас почалось мовчазне змагання за його увагу. Одна ближче підсяде, інша ненароком за руку візьме і так продовжувалось довгий час…
Микола виявився веселим та комунікабельним, тому зі всіма швидко подружився, до всіх усміхався. Я ж вирішила йти в повну атаку, почала губи підфарбовувати, очі підводити. Проте й помічала, що небайдужий він саме до моєї Іри, частіше до неї звертався, по-особливому усміхався. Коли я це помічала, то була готова все волосся її видерти й забути, що ми подруги, хоча її провини у тому, що відбувається, не було.
Дійшло до того, що ми з подругою вперше сварилися, проте швидко мирилися знову, тому того весняного вечора у кафе ми пішли розвіятися. Розмовляли та сміялися, як завжди, і тут Іринка мене штовхає під столом, а тоді головою показує вбік. І там я бачу нашого Миколу… з іншою дівчиною! Її він ніжно пестить за руки та заглядає в очі, тому назвати їх друзями язик не повертався.
Ми наскільки часто на них заглядали, що думали, що вони нас помітять, проте вони так палко захопилися один одним, що нічого не помічали.
– От уяви собі, і через нього ми ледь одна одну не втратили! – промовила я, відійшовши від побаченого.
Минуло більш як двадцять років з тих подій. З Ірою ми досі дружимо, це тоді нас ще більше зблизило! А якби ж це довше тривало, то, мабуть, би так розсварилися, що і дивитися одна на одну не змогли б!