Я довгий час не міг повірити в те, що моя жінка має к0xaнця. І вони так спокійно можуть гуляти собі за руку при людях. Як їй не соромно, не розумію. Це можна зустріти знайомих чи рідню. Що вони подумають? Їм байдуже абсолютно на всіх. А якби Віру побачили наші діти? Навіть не хочу цього уявляти.
От я, коли хочу розважитись на стороні, роблю це тихо й непомітно. Вже стільки років у мене є жінки на стороні, а ще досі про це ніхто не здогадався. Дружина думає, що я їй вірний. Я чоловік, і маю право інколи розважитися. Не бачу тут нічого такого. Ми йдемо в Європу, де люди не бояться робити так, як їм заманеться. Гадаю, не я один так роблю.
Але коли я взнав про зраду жінки, то не міг себе стримати. Яке вона має право так робити після стількох років спільного сімейного життя. Це ж я їй дарував подарунки, водив у кафе, возив на відпочинок! У голові не вкладається! Жінка повинна бути берегинею сім’ї, а не руйнувати її. Того дня я зайшов у кафе, щоб пообідати. Вирішив взяти яблучний пиріг, який мені порадили офіціанти. Раптом за сусіднім столиком я помітив свою дружину. Віра тримала за руку іншого чоловіка. Спочатку думав підійти до них та сказати все прямо в обличчя, а потім щось мене зупинило. Все ж не хотілося виставляти наші стосунки на загал. Навколо було чимало відвідувачів. Тож я прийняв рішення поговорити з жінкою вдома.
Мені не кортіло все вияснити. Я швидше повернувся з роботи, дітей відправив до бабусі з дідусем. Не хотів, щоб вони це все чули. “Як ти могла так зі мною вчинити. Я думав, ти мені вірна…”, – крикнув я, побачивши дружину у дверях. Вона враз змінилася на обличчі. Але замість сказати щось у своє виправдання, вона почала звинувачувати мене. “Хочеш сказати, ти був все життя мені вірний? Не сміши! Знаю я про твої походеньки на стороні!” – кричала дружина. Чесно, я такого не очікував. Я кілька хвилин мовчав, а потім мовив: “Я чоловік. І це нормально. А от ти жінка. Повинна бути вірною. Берегти нашу сім’ю. Я бачив, як ви мило трималися за руки. Ще й посміхалися одне одному. Про що ви говорили? Кажи мерщій!”
Розмови так і не вийшло. Дружина зовсім не зрозуміла, що вона накоїла. Зруйнувала нашу сім’ю. Добре, що діти цього не чули. Виявляється, для неї нормально зраджувати у відповідь. Подумати страшно. Моя мама мала рацію. Не вийде з неї нормальної жінки.
Увесь вечір я думав, чи потрібна мені така дружина. З одного боку ми виховуємо спільних дітей, а з іншого – не можу я з нею жити. Тільки я з хати, а вона до коханця. Думаю, подам на розлучення. Хіба мало інших жінок?