Ще на першому курсі університету Роман почав товаришувати з Уляною.
Коли Роман думав про подругу, то був твердо переконаний, що вона ідеальна, проте одна її вада не давала спокою – наявність хлопця Антона. Коли Роман познайомився з Антоном, то не міг повірити, що Уляна покохала такого скупого й суворого хлопця. Він часто підвищував на неї голос, сміявся з її пропозицій і хоч мав чимало грошей, але квіти її дарував лише на великі свята, про інші подарунки й мова не йшла.
Коли Роман говорив Уляні про це, то вона завжди знаходила виправдання йому, адже була переконана, що він для неї краще робить.
– Улю, то давай хоч у кіно сходимо ввечері! Я вже й не пам’ятаю, коли останній раз тебе бачив за межами універу! Твій Антон тобі навіть дихати не дає! Повітря економить! – обурювався хлопець до подруги.
– Ну ти ж знаєш, що мені ще потрібно пари вчити, а потім вечерю готувати для Антона, він же з роботи втомленим прийде!
Того вечора Уляна погано себе почувала, тому після приготування вечері лягла спати, а прокинулась зранку від того, що дуже нудило. Спочатку подумала, що отруїлась, але щось змусило її зробити тест на вагітність. І через кілька хвилин вона вже влетіла до коханого у спальню з радісною вісткою про те, що на них очікує поповнення.
От лише вона й подумати не могла, що Антон так відреагує…
– Господи, яке ж ти дурне! Нічого і чути не хочу про дітей! Ти уявляєш скільки на них грошей йде?! Зараз я йду на роботу, а коли повернуся, щоб ні тебе, ні твоїх речей тут не було.
Уляну боляче вразила така реакція чоловіка. Вона вирішила на певний час перебратися до мами, дитини вона позбуватися не хотіла, тому думала, що Антон охолоне й передумає. Проте чоловік, з яким вона хотіла будувати сім’ю більше не телефонував їй та не нагадував про своє існування…
Наступного дня вона поділилась новиною з другом Романом й очікувала такої ж реакції, яку отримала вдома – нерозуміння та осуд, проте він лише намагався підняти настрій їй та обіцяв допомагати. Довгі наступні місяці все так і було, він завжди прибігав на допомогу, пригощував смачним та підіймав настрій. І ось незадовго до пологів, під час чергової їхньої прогулянки містом, Роман став серед парку на одне коліно й промовив: «Улянко, я нарешті можу тобі зізнатися! Я кохав тебе з перших хвилин нашого знайомства! Ти була і залишся для мене єдиною, тому дозволь стати твоїм чоловіком та батьком для нашої дитини! Яка твоя відповідь?»
Уляна була вражена тим, що друг запропонував їй одружитися. Звісно, вона знала, що у нього до неї теплі почуття, проте про справжнє кохання і подумати не могла. Але зараз у ній теж іскрила закоханість, тому вона промовила заповітне «Так!» і пара вперше поцілувалась.
Невдовзі Уляна народила здорову дівчинку, яку назвали Олею. Оля Романівна! Хіба ж не красиво? Хоча більше радувало дівчину те, що на її шляху зустрівся гідний чоловік, який полюбив ʼїї та доньку по-справжньому і зараз у них справжня сім’я!