Якось ввечері я повернулася додому та була дуже здивована. Моя донька збирає свої речі: одяг, косметику, техніку. Я поцікавилась, куди це вона.
Виявилось, моя 18-літня Софія раптом відчула себе дорослою. Я аж зойкнула від подиву. А Софія каже:
– Матусю, я переїжджаю жити до Бориса.
– Що означає переїжджаєш? Хто це взагалі такий? Познайомити нас не хочеш? – запитала я. – За чиї кошти ви збираєтеся жити? Батьки в нього є? Як на мене, ти надто поспішаєш.
– Мамо, ти чого. На вулиці 21 століття. Я вже доросла, в мене своє життя! – відпалила дочка.
Я нічого на це не сказала. Розуміла, що я безсила. Побачила, як Софія збирає техніку та мовчки зі всім прощалася. А що, міксером я й так не користувалася. Дочка зібрала сумки та вийшла. Вже з вікна я помітила, як молодий парубок допомагає їй нести все в машину. Якщо вона вирішила пожити дорослим життям, нехай! Побачимо, що з цього вийде. Наступного дня я поміняла замки у дверях, хто знає, чого можна чекати від Софії з її новим знайомим.
Так минуло декілька днів. Від дочки ні слуху, ні духу. Не чекала, що вона так швидко почне доросле життя. Аж раптом дзвінок від Софії:
– Мамо, а за моє навчання ти збираєшся платити?
Мені стало неприємно, що дочка зателефонувала тільки б запитати, чи я оплачу їй навчання. Навіть не спитала, як я.
– Ні, Софіє. Не буду. Ти ж у мене самостійна дівчина. Я не хочу пхатися у твої справи.
– Ну клас, нічого не скажеш. Дякую, мамо! – сказала обурено Софія та кинула слухавку.
А як вона хотіла. Хай знає, що таке доросле життя.
Я вирішила зробити з кімнати доньки кабінет. Все одно вона поки живе не зі мною. Навіть приглянула для себе хороший столик та крісло. Ліжко не стала чіпати. Мало що дочці в голові. Може ще вернеться.
Минуло два тижні. Я саме поверталася з роботи, як біля під’їзду зустріла свою Софію з сумками. Вона виглядала засмученою.
– Доню, ти чого не попередила про свій приїзд?
– Соромно мені було, мамо. Ти не рада мене бачити? – запитала дочка, витираючи сльози.
– Звісно, рада. Що ти таке говориш. Ходімо додому.
Зайшли ми у квартиру. Дочка почала розкладати свої речі по місцях. От тільки я не дорахувалася кавоварки. Виявилося, вона залишилася в Софіїного хлопця. Його матір таким чином взяла оплату за проживання та харчування. Борисові тридцять років. Коли Софія зрозуміла, що я не збираюся оплачувати їй навчання, вона попросила про це свого хлопця. От тільки він і не думав нести за неї відповідальність та оплачувати потреби своєї обраниці.
Мене цікавить інше – про що взагалі думав цей Борис, коли привів мою безробітну дочку до своїх батьків?