– Розумієш, Катька тепер не хоче віддавати мені свою пенсію! – скаржиться моя сусідка Галина. Вона отримала її два дні тому…і залишила собі! Заявила, ніби відтепер це її кошти. Вона доросла, і має право сама розпоряджатися своїми коштами.
“Ви досі забирали всю мою пенсію. Досить цього!” – сказала вона.
– Виховала, називається. І що ж тепер робити?
Катя – 18-річна дочка моєї сусідки Галини. У Галі троє дітей. Катерина найстарша в сім’ї. У два роки в неї діагностували інвалідність. Галина довгий час водила дочку по різних лікарях, чимало спеціалістів займалися з дівчиною, і це таки дало результати. Катерина закінчила дев’ять класів, згодом вступила на навчання в училище та отримала професію перукаря. Батьки робили для дівчини все можливе, адже завдяки їх праці Катя здобула освіту і змогу працювати.
Галина разом зі своєю сім’єю живуть небагато, адже як-не-як у них троє дітей, яких потрібно ставити на ноги. Галя увесь свій час приділяє вихованню дітей. Про себе взагалі забула.
Окрім Каті, в моєї сусідки є ще двоє діток. Наймолодша донечка цього року пішла в перший клас. Гадаю, справ Галині вистачає по горло. А от пенсія по інвалідності, котру отримувала Галина, була дуже потрібною їхній сім’ї. Оскільки на роботі працює лише чоловік. Досі вся сума ішла на лікування доньки та роботу з лікарями. Але приблизно вісім років вже не було потреби займатися з лікарями, тож ці гроші Галя забирала на потреби їх сім’ї. Купляла продукти та оплачувала комунальні послуги. А коли Катерині виповнилося вісімнадцять, цю пенсію вона захотіла отримувати на власну банківську карточку. Тепер дівчина не хоче давати гроші мамі з татом.
– Вона не лише не хоче давати мені ці гроші, вона ще й звинувачує мене в тому, що я користувалася її коштами, – з обуренням мовила Галя. – Я не розумію такої поведінки! От тобі й віддяка! Я ж їй пояснюю, що дочка й досі живе з нами, харчується, вдягається, користується всім, що є в хаті. То про яке самостійне життя взагалі йде мова?! Немає поняття “її” грошей. Нехай заробить! Катя ж відповіла мені, що вона харчується безплатно в коледжі, тому вдома вона може й не їсти взагалі. Одягали ми її також зьпенсії. Ач, яка доросла враз стала. Нічого їй не скажеш. Здуріти можна. І що мені тепер робити?
Галя схопилася за голову.
– Якщо вона така самостійна, хай живе, де заманеться. Мені її вигнати тепер чи що?! Як же я так зроблю з донькою? Куди їй? А поки вона живе з нами, нехай робить свій внесок у сімейний бюджет. Тим більше Катя вже не дитина. Чи може справді віддавати їй ці кошти? Не знаю.
Ситуація справді непроста. А що б ви зробили на місці Галини?