Того дня Олена спеціального зранечку сіла на автобус, аби по дорозі до міста забігти на базар й купити онуку солодощів. Сьогодні її улюбленому Мишку виповнювалось 7 років! А незабаром і день народження Софійки, вона святкуватиме свої 5 років! Двома онуками бабуся пишалась, адже вони постійно демонстрували свої знання та виховані манери.
Через якийсь час до святкування приєдналась і сваха, мама невістки, її звали Марія Петрівна. Вона відразу Олену до себе покликала, щоб почати серйозну розмову.
– Моя Ганнуся влаштувалась на роботу, у хороший офіс, лише проблема у тому, що з дітьми хтось має сидіти – розпочала сваха, а тоді до розмови приєдналась невістка.
– Я вирішила вам двом запропонувати, бо хто буде кращий не знаю. Ви, Олено Михайлівно, чудова бабуся, але ж моя мама має педагогічну освіту, тому до неї більше довіри – а тоді невістка на мит замовкла й продовжила – Оскільки ви двоє погодилися, то я подумаю, кого полишатиму з дітьми.Гаразд?
Дві бабусі уважно слухали кожне слово Ганни, а коли та закінчила, то кивнули. Кожна з них хотіла, щоб саме її обрали для догляду за онуками.
Минув тиждень, як до Олени подзвонила невістка й запитала, чи зможе бабця подивитися за онуками з цього тижня. Звісно, у жінки у голові навіть думок не було, щоб відмовлятися від такої пропозиції.
У неділю ввечері Олена вже стояла під дверима дітей. Її радо зустріла невістка й запросила у спеціально виділену кімнату для неї. Кімната була красивою та великою, тому Олена відчувала себе щасливою. Після того, як жінка облаштувалась, то Ганна розповіла її про розпорядок дня дітей і сказала, що його потрібно обов’язково дотримуватися, без жодних виключень.
Олена цілий тиждень наполегливо працювала, дотримуючись всіх інструкцій невістки. Хоч жінці було важко, проте вона насолоджувалась кожним днем, тим паче зараз у неї скільки спілкування з онуками та дітьми, що інші бабусі могли лише про це мріяти.
У неділю жінка «відпросилась» у невістки додому, адже потрібно було перевірити песика й залишити сусідці грошей на їжу для нього. І так склалось, що того ж вечора пішов такий лапатий сніг, що вийти з дому було неможливо. Та ще й у селі й так поганий зв’язок був, а через такі погані погодні умови жінка зовсім нікому зателефонувати не змогла. Ситуація покращилась аж у вівторок, тоді й Олена побігла на перший автобус, аби швидше дістатися до онуків та дітей. На під’їзді до міста нарешті почав ловити зв’язок, тоді й роздався дзвінок від сина.
– Мамо, я не знаю, де ти, але ти повинна повернути всі коштовності! – горлав син у слухавку так, що жінка на секунду оніміла.
– Ти про що? Синку, які коштовності?
– Ще скажи, що ти не знаєш які! Думала використаєш мене та Аню вкрадеш її коштовності й тобі нічого за це не буде?! Мамо, ми ж тобі вірили! Дітей на тебе залишили, а ти тепер нам так віддячила!
– Синку, ти що таке про рідну матір говориш? Я б у вас ніколи нічого не взяла! Клянуся всім, що маю! Я додому поїхала, бо сусідці гроші була винна за те що та мого собаку годує!
– Казочку складати вмієш! Але як ти тоді поясниш те, що, коли Аня повернулась додому, то вся її шкатулка з прикрасами була пуста, ти не брала слухавки кілька днів, а тут раптом з’явилась і ні в чому не винна?! Якщо ти зараз же нам все не повернеш, то я вже завтра піду писати заяву до поліції!
– Але, синку, клянусь…
– Не хочу нічого чути! Завтра до 10 ранку маєш принести все, що вкрала, а якщо не принесеш, то далі з тобою говоритиме поліція, матусю!
Жінка вийшла у селі неподалік від міста, сиділа та плакала, доки не приїхав автобус додому. Повірити не могла у те, що відбувається, адже у такому її ще ніколи не звинувачували, а це ще й рідний син…
Жінка вже була вдома, коли син знову зателефонував.
– Після всього, що ти вчинила, мені не повертається язик матір’ю тебе назвати! Мені Ганна розповіла, як ти коштовності її у лице кинула і ще й плюнула під ноги! Який же сором, що весь цей час ми тобі довіряли!
– Господи, синку, ти що таке говориш? Я нічого не брала у тебе і нічого не повертала!
– Господи, у тебе ще вистачає нахабності далі мені брехати?! Яка ж ти мамо… Не буду казати. Мабуть, на цьому нашим стосункам кінець. У тебе своє життя буде, а у мене своє!
Після розмови з сином, Олена відчула, що ноги її більше не тримають, подзвонила подрузі, та прибігла й викликала медсестру. Поставили її якийсь укол, дали заспокійливого і попросили поспати. Проте не могла заснути, мучили її думки про те, що сталось. Добре, що сусідка поруч сиділа, хоч якась підтримка.
– Знаєш, люба, думаю, то все твоя невістка підлаштувала. Мабуть, відразу хотіла, щоб її мама з ними жила, а син твій може наполіг на тобі, от вона і вирішила так…
– Але ж навіщо? Я б зрозуміла, якби вони сваху обрали, вона жінка хороша, мудра, а так мене крадійкою виставили, ще й такий театр влаштували з одною акторкою!
У сусідки теж серце краялося, адже знала, що Олена своїх дітей та онуків щиро любить, все б їм пробачила і не ображалась би, якби свекруху обрали, проте з такими звинуваченнями не можливо змиритися.
– Нічого, люба моя, він ще пошкодує, що так з тобою вчинив! Ще відкриється йому справжнє обличчя його Ганусі!
– Ох, сумніваюсь у цьому, сусідонько – витираючи сльози, говорила Олена.