Мене звуть Софія, і мені нещодавно виповнилося дев’ятнадцять років. Я навчаюся в коледжі на економічному факультеті. Ми з батьками живемо у трикімнатній квартирі. З нами живе мій старший брат зі своєю сім’єю: дружиною та дочкою. Донедавна всім все підходило, батьки жили в одній кімнаті, я – в іншій, брат з сім’єю – ще в іншій. Я дуже люблю свою племінницю Діанку. Вона мила, життєрадісна трирічна дівчинка. Я часто проводжу з дівчинкою час та залишаюся з нею, коли потрібно. І ось недавно брат зайшов до мене в кімнату.
Євген сказав, ніби хоче мене дещо попросити. Я, звісно, здогадувалася, про що ітиме мова. Брат запропонував мені помінятися кімнатами, адже моя просторіша.
– Розумієш, Діанка росте, їй потрібно більше місця. Тим паче вона й так багато часу сидить у твоїй кімнаті. Ти матимеш більше вільного простору для себе, вона не набридатиме тобі, – сказав брат.
– Та хіба вона набридає? Ти сам бачиш, я не проти погратися з племінницею. У твоїй кімнаті балкон, ти виходиш туди курити, то про який особистий простір іде мова?
Я намагалася якомога м’якше пояснити братові, що це не найкраща ідея.
– Твоя дружина та мама розвішують на балконі одяг. Думаєш, мені хочеться зробити зі своєї кімнати прохідний двір?
Але в мене не вийшло тонко пояснити братові своє небажання. Він чотири дні зовсім зі мною не розмовляв. Хоч я за собою не відчуваю жодної провини. Чого це я повинна віддавати їм свою кімнату? Тут все облаштовано, як мені зручно. У моїй кімнаті й справді більше денного світла, але це навпаки краще для мене, адже так краще вчитися.
А вчора, коли братова з дитиною пішла гуляти, а батьки поїхали в село, брат висказав мені все наболіле:
– Егоїстка! Як можна думати лише про себе?! Ти не маленька, а досі сидиш на нашій шиї. Тебе годують, а ти навіть кімнатою не хочеш поступатися?
Я ніколи не бачила брата таким злим.
– Зовсім совісті не маєш! Ми троє живемо в одній кімнаті!
Я себе не стримала та сказала все, що думаю. Нічого створювати сім’ю, коли не можеш забезпечити її. Бігає з роботи до роботи. То йому графік не підходить, то умови праці, то зарплата мала. Зате жити з батьками братові підходить. А невістка, що їй заважає знайти роботу?
Мені справді шкода племінниці, але з якого дива я маю погоджуватися на їх умови. Гадаю, це чоловічий обов’язок – зробити все для комфорту власної сім’ї.