Ми з чоловіком прожили разом вісімнадцять років. Я вважала себе щасливою жінкою. Недавно на світ з’явилася наша третя дитина – довгоочікувана донечка. Та не пройшло і двох місяців, як Іван заявив, що кохає іншу. І не абикого, а мою найкращу подругу. Можете уявити, що я пережила в цей момент.
Івана я знаю дуже давно. Наші батьки товаришували, та й жили вони по сусідству. Я була значно молодшою за нього, тому довгий час чоловік сприймав мене не більше, як сусідську дівчинку та доньку батьківських приятелів. Але на випускному він ніби прозрів та нарешті побачив, що перед ним вже не маленька дівчинка, а доросла красива дівчина.
Після школи він запропонував мені зустрічатися, а коли мені виповнилося дев’ятнадцять, Іван зробив мені пропозицію. Я одразу погодилася. Він був хорошим чоловіком, а після появи дітей я відчувала себе найщасливішою жінкою.
І хоч дітей ми хотіли значно пізніше, але вже після чотирьох місяців спільного сімейного життя я зрозуміла, що вагітна. З появою нашого сина на світ я просто світилася від щастя. Іван виявився турботливим татом та чудовим чоловіком. Саме він наполіг на тому, щоб я таки завершила навчання та отримала диплом, а сам чоловік перевівся на заочне навчання і знайшов роботу. Його батьки запропонували нам жити з ними, і ми погодилися. Зі свекрухою нам не завжди вдавалося знайти спільну мову, та нам це не заважало. Незабаром на світ з’явився наш другий синочок. З появою ще однієї дитини ми значно зблизилися. На той час Іван вже працював на хорошій посаді, що дозволило нам придбати собі квартиру в центрі міста. Згодом ми відкрили власний бізнес.
Нашими сусідами на поверсі виявилися також молоде подружжя, тому нам вдалося швидко знайти з ними спільну мову. Богдана була милою та ввічливою дівчиною. Ми часто ходили одні до одних в гості. Богдана запитувала в мене поради щодо виховання свого сина, адже вона була ще зовсім юна. Так ми стали найкращими подругами.
Ми почали дружити сім’ями. Але, правду кажучи, ми з Богданою були ближчими, аніж наші чоловіки. Я ділилася з нею буквально всім, ми часто ходили разом на покупки, на каву, довго сиділи удвох та розмовляли про все на світі. Ми були кращими подругами.
Ми часто їздили на відпочинок сім’ями: у гори, на море, у ліс з наметами. Так минуло сім років. А потім я завагітніла втретє. У нашій сім’ї панував достаток, тож я не сумнівалася, чи мені народжувати.
Але ця вагітність була дуже складною. Я ходила втомлена, постійно хотіла спати, мене жахливо боліла спина. Мене поклали в лікарню, де я пролежала на підтримці до кінця вагітності, щоб уникнути передчасних пологів. Але врешті-решт на світ з’явилася наша донечка.
На виписку чоловік прийшов з дітьми та великим букетом квітів.
Але за час моєї відсутності він дуже змінився. Ми перестали проводити разом час, чоловік зникав з дому, перестав допомагати мені з дітьми. Потім взагалі поставив мене перед фактом, що подає на розлучення, адже у нього появилася інша жінка.
Тою жінкою виявилася не абихто, а моя найкраща подруга та сусідка Богдана. Так мене зрадило двоє найближчих людей. Квартиру, котру ми придбали, Іван залишив мені з дітьми, а сам разом з Богданою почав винаймати житло. Її син залишився з колишнім чоловіком.
Офіційно ми з Іваном ще досі одружені, адже нашій доньці не виповнилося року. Не зважаючи на його підлість, я досі його кохаю та вірю, що ми будемо разом. Не розумію, чому він так з нами вчинив і як тепер повернути чоловіка в сім’ю…