Так трапилося, що своїх батьків я не дуже пам’ятаю. Вони не довгий час були разом. Мене на виховання взяла бабуся, яка й замінила мені всіх. До шести років я мав повноцінну сім’ю. І все було нормально.
Одного дня тато став збирати свої валізи. Тоді я думав, що він, як завжди, їде у відрядження і вже за тиждень знову повернеться додому. Ми з бабою досі не знаємо, чому він пішов та не повернувся. Матір жодного разу не підіймала цієї теми, а я й не запитував. Перший час мама старалася бути сильною, ходила на роботу, а одного дня вона привезла мене до баби в село, а сама кудись поїхала. Я сумував за нею та не міг зрозуміти, чому матір зі мною так вчинила. Я майже щодня виходив на дорогу з надією, що матір таки повернеться по мене. Відтоді вона зникла з нашого життя.
Бабуся замінила мені всіх. Я дякую їй за те, що тоді вона не віддала мене в дитячий будинок, хоч була старою та ледь ходила. Вона підтримувала мене та робила все, щоб я мав нормальне дитинство. Я нічим не відрізнявся від своїх однолітків.
Бабця могла залишити мене в дитячому будинку чи віддати під опіку іншій сім’ї. Навряд чи б хтось засудив її за це, адже старшій людині нелегко одній виховувати малу дитину. Тим більше на одну пенсію.
Час минув. Мені вдалося закінчити навчання в університеті, отримати диплом, а згодом я знайшов вакансію в провідній компанії, пройшов там стажування і вже за місяць я був їхнім працівником. Відтоді моє життя стало мінятися.
Я почав нормально заробляти, тож мав змогу винаймати окреме житло. Я з’їхав від бабусі, але не перестав її навідувати та турбуватися про неї. Нарешті я мав змогу повністю забезпечувати себе та бабу. Щотижня привозив їй продукти, оплачував комунальні, купляв їй ліки. А вона своєю чергою тепер могла більше відпочивати, а не постійно переживати за мене.
Згодом до нас у фірму прийняли нову працівницю. Її звали Марія. Вона одразу припала мені до душі. Ми стали спілкуватися, пізніше зустрічатися. Вже через рік я зробив їй пропозицію.
Саме в цей час мені стало відомо, що моя мама повернулася в наше місто. Бабця дала їй мій номер. Мама зателефонувала та просила про зустріч. Я думав, вона хоче просити в мене вибачення. Але помилився. Єдине, що їй потрібно було від мене, – щоб я матеріально її забезпечував. Мовляв, у неї зараз нелегке становище, а я непогано заробляю…
Згодом я дізнався, що за час відсутності в моєму житті в матері появилася інша сім’я – чоловік та дитина. І ніхто з них не хоче працювати, тож мамі самій доводиться заробляти гроші на всю сім’ю. На її думку, я заможно живу, тож точно маю змогу допомогти їй.
Мені просто вразила така зухвалість. Не думав, що матір виявиться наскільки наглою. Колись вона залишила мене в бабусі, а сама поділася бозна-куди. Ця жінка залишила мене без найголовнішого – материнської любові та турботи. Мені нелегко далося все, що в мене зараз є. А мама має наглість просити мене про матеріальну допомогу.
Ясна річ, я відмовив їй у допомозі та все ж нагадав, як вона зі мною колись вчинила. Матір не має жодного відношення до моїх успіхів. Єдина, кому я буду вдячний до кінця свого життя, це моя бабуся. Вона багато зробила для мене. Не знаю, як би склалося моє життя, якби не вона. Радий, що я не виріс таким, як моя матір. Надіюсь, вона більше не з’явиться в моєму житті. Тепер точно не хочу про неї нічого чути.