Одного разу похід з роботи повністю перевернув моє життя. Перед цим скажу про себе те, що довгий час я був переконаний, що не створений для сім’ї та дітей у мене не буде. А тепер повернімось до тієї ситуації. Проходячи парком я помітив біля смітника дивний згорток, він ще й ворушився.
Спочатку я подумав, що це моя уява, адже на вулиці досить темно, проте потім почувся дитячий плач. Я вирішив, що потрібно таки підійти й поглянути на дивний згорток, хоча наближаючись я був переконаний, що це не дитина, адже на вулиці зима й темний вечір, як вона могла тут опинитися. Проте всі мої сподівання не виправдалися. Я підняв немовля з землі й швидко рушив додому. Там й почав гріти дитину й паралельно телефонувати поліції.
Через пів години вони забрали маленьку дівчинку й подякували мені за небайдужість. І все мало б бути як завжди, проте кілька наступних ночей я не міг спати, мені знову і знову снився плач дитини, я бачив ті красиві карі очі й думав про те, що ця дівчинка могла б бути моєю донькою.
Я пробув з цією дитиною менш як годину, проте вже відчував до неї прив’язаність, як до рідної.
Потім я таки не стримався й пішов до поліції, там мені підказали, де шукати немовля і я відправився у дитячий будинок. Перші два роки я просто навідувався до неї кожні вихідні й вона уже почала мене впізнавати та називати «татом». До її трьох років (на жаль, так довго) я нарешті зміг зібрати всі необхідні документи й забрати її додому назавжди.
Мені здається, що це сама доля мені послала доньку. Зараз її 6 років і невдовзі вона піде у школу, я дуже хвилююсь за неї, адже хочу, щоб моє маленьке щастя завжди було щасливим.