Мої стосунки з батьками важко назвати хорошими. У нашій сім’ї всім керував батько, мама не мала права щось вирішувати. Вона завжди зі всім погоджувалася, не сміла сперечатися і ще й мене так вчила. Але я чудово розуміла, що не хочу так жити.
Тато все дитинство намагався мене контролювати. Його цікавило все – від мого одягу й до моїх друзів. Такий контроль не привів до нічого хорошого. Я старалася обманювати, тільки б зробити наперекір татові. Єдине, за що я йому дякую, так це за дисципліну. Я вчасно прокидалася, мала час зробити уроки та відпочивати. У мене все було чітко по графіку. Завдяки цьому я закінчила школу та вступила на юридичний факультет. Згодом стала займатися адвокатською діяльністю.
А от мою меншу сестру зовсім не контролювали. Можливо її просто більше любили, або ж тато постарів. Віці дозволяли все. Вона допізна гуляла з друзями, зустрічалася з хлопцями, вдягалась, як їй заманеться. В навчанні сестра не була такою старанною, як я. Вже в шістнадцять Віка отримала свій перший інтимний досвід, а в сімнадцять, замість вступити не навчання до вишу, знайшла роботу. У дев’ятнадцять сестра познайомилася з Антоном та вийшла за нього заміж. Батьки справили їй пишне весілля. Віка любила похизуватися.
Я намагалася нечасто бачитися зі своєю ріднею. Мене з ними мало що пов’язує. Я завжди відчуваю себе некомфортно під час зустрічі з ними. Всі наші розмови зводяться до сестри, адже вона весь час переймає увагу на себе. Про мої успіхи батьки воліють не згадувати. Мабуть, вони просто впевнені в мені, тому сприймають всі мої досягнення як даність. І ось, якось Віка запросила нас відсвяткувати свій день народження. Хоч ми й не спілкуємося, але, схоже, вона захотіла похизуватися.
Я вирішила подарувати їй набір посуду. Як на мене, це потрібний подарунок кожній господині. Віка лише скривила рот на мій подарунок, як і вся сім’я. А чого вони чекали? Путівки на відпочинок? Мама наготувала чимало страв. Куди ж стільки їсти? Весь вечір сестра хвалилася своєю роботою, чоловіком, розповідала про своє життя. Я пропускала все через вуха. А потім розмова зайшла за мене. Сестра почала бідкатись, що мені далі тридцять, а я ще досі незаміжня. От вона створила сім’ю, і скоро в них появиться дитина. Я навіть не здивувалася, привітала сестру та далі продовжила їсти. Мені не хотілося біля них говорити про свого хлопця. Це їх не повинно стосуватися. Хай і надалі думають, що я самотня.
Батьки раділи за Антона та Віку. Вони хвалили їх, бажали щастя. А після знову взялися за мене. Мама поцікавилася, яку суму в місяць я зможу давати своїй майбутній племінниці. Я мало не подавалася. З якої це радості я повинна комусь щось давати? Вони здорові люди, самі повинні розуміти ситуацію. Якщо вони не в змозі забезпечити власну дитину, то чому я маю це робити за них?
Але на цьому наша розмова не закінчилася. Виявилося, моя сестра взяла кредит на своє весілля. І знаєте, хто його має віддавати? Не повірите… Я. Я не знала, що сказати. Вони, не соромлячись мене, сиділи та ділили мої гроші. Я довгий час працювала, щоб жити так, як зараз. А на що моя сестра витратила свої роки? На хлопців та гуляння. Я ж повинна вирішувати її проблеми. Абсурд.
Ясна річ, я відмовила сестрі. Тоді й почалися заяви в мою сторону. Мовляв, коли я стала такою егоїсткою, адже не дбаю про свою сім’ю. Батько вирішив мене осоромити. Сказав, ніби я повинна завдячувати йому всім, що маю. Смішно це чути. Я самостійна, і нікому нічого не маю давати. Я, звісно, вдячна батькові, але краще б він так сестрою цікавився.
Мені не хотілося продовжувати скандал. Я встала та пішла. Вдома розповіла про все своєму хлопцю. Він заспокоїв мене. Рідні не дзвонили й не писали мені. Я вирішила зробити так само. Через пів року сестра знову з’явилася. Сказала, що народила. Просила зустріти її з пологового, але я не приїхала. Для чого? Щоб в мене знову вимагали гроші? З мене достатньо.