Мені двадцять вісім, і в мене досі немає дітей. Під час знайомства з новими людьми я намагаюся якомога довше не зачіпати тему сім’ї. Мене відверто дратує, коли рідні чи знайомі запитують, чому ми досі не маємо дітей. Не розумію, яка їм різниця. Я заміжня. У нас з чоловіком все чудово, ми кохаємо одне одного, часто ходимо в кафе, їздимо з друзями на відпочинок. Коротко кажучи, насолоджуємось життям. Але в нас немає дітей.
Мене просто дивує та лякає те, в яких умовах живуть більшість дітей. Їх батьки отримують трохи більше мінімальної зарплати. Половина з тих грошей іде на оплату комунальних, інша половина – на їжу та пляшку. Чомусь ці люди з легкістю народжують дітей. А ви думали, що зможете дати цій дитині? За що ви будете її вчити? Чи зможете в майбутньому забезпечити дитину житлом?
Дитині недостатньо каші та казки на ніч. Подивіться навколо. Що ви бачите? Все пішло вперед. На вулиці двадцять перше століття. Ваша дитина потребує телефона або планшета. Навчальний процес неможливий без техніки. Так, це в наш час необхідність для комфортного навчання. Раніше ноутбук купляли для навчання в університеті, зараз він потрібний ще зі школи. За які гроші його куплять люди, які мають по п’ятеро дітей і живуть в однокімнатній квартирі.
Я не розумію наших людей. От що в їхніх головах? Вони не думають про розвиток своєї дитини. Їх не цікавлять ціни на репетиторів чи розвиваючі заняття. Все, що цікавить наших молодих батьків – ціни на памперси. От чесно? Коли мова заходить про дітей, я часто чую одну й ту ж фразу:
– Чому держава виділяє так мало коштів на дітей? Вони ціни на памперси та харчування бачили?
У такі моменти мені хочеться їм відповісти:
– Дорогенькі! Ви ціни на книжки бачили? Триста – чотириста гривень у твердій палітурці, а якщо видавництво закордонне, то виходить ще дорожче. Про це ви думали?
Чому ніхто з них не думає, що дитину потрібно ще й розвивати, а не лише годувати та міняти памперси? Це не тварина. Вона не може просто поїсти та сидіти. Мені дуже шкода дітей, які так ростуть. Вони все життя чують про нестачу грошей, економію, а солодощі чи фрукти бачать лише на свята.
За що ті люди не люблять своїх дітей? Що ж вони вам зробили?! Якщо ви не можете дати дитині більше нічого, окрім памперсів, для чого ви взагалі наважувалися народжувати? З вас не вийде хороших батьків.
– Ось ми виросли так, і нічого.
Серйозно? Коли ви останній раз були на відпочинку? Припустимо, за кордоном. Ніколи. А ми з чоловіком вже не знаємо, які місця нам ще відвідати. І все завдяки нашим батькам. Вони дали мені освіту, возили на відпочинок, водили на різноманітні заняття.
От коли ми з чоловіком зароблятимемо стільки ж, як і мої мама з татом, то тоді наважимося на дитину. Я хочу дати своїм дітям все найкраще! А не фрукти на свята.
Гадаю, до народження дитини потрібно підходити відповідально. Шкода, але поки це лише мої думки. Надіюсь, в майбутньому буде більше розумних людей. А поки те, що я бачу, дуже мене дивує.