Після весілля ми з чоловіком вирішили жити в його батьків. У Віктора був молодший брат, який навчався в університеті. Ми закінчили навчання, знайшли роботу та одружилися. Віктор заробляв більше за мене.
Я родом з невеличкого села. Свекруха не втрачала нагоди, щоб не натякнути мені, що я “селючка”. Чоловік кожного разу ставав на мій захист.
Але подібне ставлення Катерини Михайлівни було не лише до мене. До Віктора вона ставилася так само зневажливо. Вихованням Віктора займалися бабуся з дідусем, поки мама налагоджувала особисте життя. Вона вдруге вийшла заміж, народила ще одну дитину. Тож Віктор був їй більше не потрібен. Майже всі свої дитячі та юнацькі роки він провів з бабою та дідом, адже мамі було байдуже на рідну дитину.
А от свого меншого сина Катерина Михайлівна просто обожнювала. Не встигли ми перевезти після весілля свої речі до свекрухи, як вона ще з порога заявила – коли її син закінчить навчання в університеті, ми повинні звільнити квартиру для нього. Правду сказати, я навіть була цьому рада. Ми не могли жити з нею під одним дахом, але так склалися обставини. На той час я носила під серцем нашу дитину. Мені й так було нелегко, а ще свекруха намагалася повчати мене. Вона бачила, як мені важко, але все одно переклала на мене всі домашні обов’язки.
Коли молодший брат Віктора закінчив навчання, ми з чоловіком пішли жити на орендовану квартиру. Нарешті я отримала душевний спокій та рівновагу. Катерина Михайлівна майже не приходила до нас. Молодший син свекрухи знайшов дівчину та привів її в дім. Вони щодня кликали друзів та влаштовували гуляння. Відтоді життя Катерини Михайлівни стало просто нестерпним. Мало того, що вони ніде не працювали, так ще й постійно десь вешталися. Вони весь час сварилися, навіть до бійки доходило.
Минуло чотири роки. Ми взяли житло у кредит, і все почало налагоджуватися. За цей час у нас появилася ще одна дитина. Зі свекрухою ми майже не підтримували зв’язок, і хоч жили ми в одному місті, але до неї в гості приїжджали раз у місяць.
Катерина Михайлівна постаріла, стала часто хворіти. Одного дня молодший брат Віктора зателефонував до нього та сказав забрати матір до себе. Мовляв, вони з жінкою вже доглядали за матір’ю, тож тепер наша черга піклуватися про неї. Я чудово пам’ятала всі образи Катерини Михайлівни, тож я й не думала так легко їй все пробачати. Я сказала Віктору, що не бажаю бачити його матір у нашому домі.
Вирішили відвезти свекруху в село до її рідної молодшої сестри. Я не збираюся доглядати за свекрухою. Чоловік змовчав, адже увесь час він на роботі. Там вона і залишилася жити.
Для чого я розповіла цю історію? Людей потрібно поважати. І хоч невістка чи зять ніколи не замінять рідних дітей, та це не привід зневажливо до них ставитися. Вони також чиїсь діти. Пройшов час…Я вже сама свекруха, але досі пам’ятаю образи Катерини Михайлівни. Тому до своїх невісток ставлюся з повагою.