Минуло вже більш як п’ять років з того страшного вечора, який бабця Оля згадує і досі, адже тоді їй таки пощастило врятуватися від н@паду сусіда!
Тридцять років тому над квартирою баби Олі, її сусіди, святкували щасливу подію – народження сина Антона. От лише святкування у них відбувалось не як у всіх сімей, а з горою випивки, адже саме до такого вони звикли. Ріс хлопчик у бідній сім’ї, де й мама, й тато любили пригубити. Його нічого не навчали, вмикали телевізор і він дивився, а коли підріс трохи, то почав на вулиці бавитися. Виховував його теж телевізор та місцеві дорослі хлопці, то хіба міг він щось корисне взяти від них?
Його старші друзі завжди дивилися фільми, у яких злодії грабували, обкрадали, або вбивали, і з гордістю плескали їм, тому у хлопця не виникало сумнівів, що люди у масках – герої. З тими ж друзями він почав випивати та попробував все, що дітям забороняють батьки. Але ж йому не забороняли, тому він і розважався доки міг. А там і дівчат почав міняти.
Того вечора Антон повертався з дискотеки ледь тримаючись на ногах. Дійти до під’їзду допомогли йому друзі, а далі вирішили, що сам дістанеться, адже у домі працював ліфт. От лише хлопець вийшов на поверх нижче й постукав до старенької бабці Олі, своєї сусідки. Вона вже збиралась спати, проте, побачивши знайомого хлопчина через вічко, відразу вирішила впустити його.
Побачивши бабу Олю, він накинувся на неї та почав душити й паралельно вимагати грошей. Баба Оля так злякалась, що й сама не зрозуміла, де взялися сили, аби відбиватися від сусіда. Бабця змогла вирватися з його міцних рук, а тоді голосно крикнула: «Тобі що там хтось по голові надавав?!»
– Гроші віддайте мені! Все, що у вас є!
– Зараз! – сказала бабця і залишила хлопця чекати за дверима, а після винесла пляшку г0рілки – Це все, що можу дати! Йди звідси та на очі мені не попадай, бо я поліцію викличу!
– Добре! – радісно сказав Антон, вхопивши своє «зароблене».
Минуло вже чимало часу з того вечора. Наступного ранку Антон приходив перепрошувати до старенької, а та його під свою опіку взяла, перевиховувала. Зараз він змінився, на роботу ходить, дівчину пристойну має, планує сім’ю будувати. Пообіцяв бабі Олі, що ніколи не житиме більше, як його батьки.
А бабця Оля навіть і радіє, що тоді пережила той напад, адже зараз у неї з’явився син Антон, якого вона любить як рідного і не може дочекатися онуків.