Правду кажуть: “Малі діти – малі проблеми, великі – ще більші”. Я виховала та поставила на ноги двох дітей: сина та дочку. Моя донька вийшла заміж за хорошого чоловіка, вони живуть в достатку, виховують двох дітей. Вже більше, ніж тринадцять років вони проживають в Італії. Донька часто допомагає мені фінансово.
От мій син Петро все ще в пошуках себе. Зі його слів, він хоче змінити своє життя, але поки що в нього не дуже виходить. А ще він часто любить випити з друзями. В такі моменти я просто не впізнаю свого Петра. Та найгірше, я нічого не можу з цим вдіяти.
Він запрошує своїх друзів у мій дім та п’є за мої гроші. Пізніше Петро скиглить, як йому набридло подібне життя і що він хоче мати дружину та дітей. Мені дуже шкода сина. Адже його однолітки вже давно виховують дітей. Закінчивши школу, Петро вирішив, що навчання в училищі чи іншому навчальному закладі – марна трата часу. Тож він вирішив жити безтурботним життям. Я стільки просила його закінчити хоча б заочне навчання, але він відмовлявся. Згодом мені таки вдалося вмовити сина, і він вступив в університет. На другому курсі Петро зустрів Вікторію. Через пів року він зробив їй пропозицію. Вони обоє були студентами, не мали роботи, ясна річ, грошей теж.
Батьки Вікторії стали пхати свого носа в стосунки дітей, бо були невдоволені моїм сином. Через це Петро та Вікторія стали часто сваритися. Замість взятися за голову, Петро просто опустив руки. Мені було шкода сина, тож я стала віддавати йому половину своєї пенсії.
Пізніше все стало дорожчати, і мені вже не вистачало навіть на себе, не те, що помагати синові. Якось Петро попросив в мене мою пенсійну карточку. Пообіцяв наступного місяця повернути, адже планує влаштуватися на роботу. Син дійсно знайшов роботу охоронця в супермаркеті та працював там тиждень. Однак згодом вирішив, що йому не підходять зарплата та умови праці. Так він знову став безробітним. Я покликала його до себе та мовила: “Ти ж чудово розумієш, в житті нічого не дається легко”.
Він забрав мою пенсійну карточку і навіть не збирався повертати, пояснивши свої дії тим, що йому гроші більше потрібні. Тоді Петро сказав, як тільки я ще раз запитаю його за свою пенсію, то він віддасть карточку, але я можу забути про нього.
Добре, що дочка щомісяця допомагає мені грошима. Недавно я влаштувалася на роботу двірником. Своєї пенсії на очі не бачу. Петро досі веде розгульне життя та не думає щось міняти.
Доньці вирішила не розповідати про це. Боюся, що після цієї правди їх стосунки зіпсуються. Тоді я втрачу двох. Сина, бо той точно перестане зі мною розмовляти, і дочку, адже вона не схвалить те, що я так довго про все мовчала. Я дуже люблю своїх дітей і не хочу, щоб вони сварилися. Ех, шкода, що мого чоловіка вже немає на цьому світі. Все було б по-іншому.
Досі не розумію, де я допустила помилки у вихованні сина. Чому він таким став? Навіть не знаю, як мені тепер бути.