Це трапилось з моїм добрим знайомим. Розповідь почну з того, що у свій час він довго працював продавцем. Він завжди мав цікаві історії з місця роботи, але ця була особливо. Він був готовий розповідати кожному, хто лише промовить «а мій собака…»
Далі розповідь буде йти від його імені.
Був звичайний день, людей було мало, тому, коли собака вбігла до магазину, я засміявся, мов мій клієнт. Хотів його вигнати. Проте не встиг. Він швиденько просунув мені мордочкою записку й гроші. У записці писало «буханка хліба і кілограм реберець». Грошей вистачало на все. Я все запакував у пакет й здачу кинув теж туди. А тоді дав собаці. Він відразу ж схопив все зубами та поніс геть. Все це здавалось мені настільки фантастичним, що я не стримався й закрив магазин, аби простежити, куди ж відправився цей пес.
Далі на мене чекало ще одне здивування. Малий такий розумний, що зупинився на пішоході та чекав зеленого світла. Нашим би людям у нього повчитися!
Мені не можна було так надовго покидати магазин, але я просто не міг припинити стежити за псом. Дійшло до того, що я чекав з ним на зупинці потрібний автобус, бо у перші два він не став сідати. Він навіть це якось розумів! Через кілька зупинок він вийшов з автобуса, а я за ним.
А через мить він побіг до будинку неподалік, почав стукати у вікно й гавкати. Мені було наскільки цікаво, що я й тут не стримався та спостерігав. Коли йому ніхто не відкрив, то він почав гавкати біля вікна з сусідньої сторони.
І от нарешті старенький дідусь відкрив двері для свого вірного друга.
– Ех, ти що, зовсім пам’ять втратив? – запитав він, сварливим тоном.
– Не сваріться на нього! – не стримався я, а дідусь на мене здивовано поглянув. – Ваш пес справжній геній!
– Ох, який же геній забуває ключі від дому з собою взяти? І це вже п’ятий раз за цей місяць!
Щоразу друг розповідає це з такими емоціями, мов собака почала з ним говорити.
А що ви думаєте про нього? Геній, чи звичайний пес?