Мене звуть Ірина, і я потрапила в досить неприємну ситуацію. Тепер уявлення не маю, як мені бути. Досі ми з сестрою жили у квартирі, яку нам залишила у спадок мама. На превеликий жаль, її вже давно немає на цьому світі. Багато років тому мати важко захворіла. За короткий час її не стало. Ми з сестрою важко переживали втрату мами, адже вона була для нас єдиною рідною людиною. У спадок нам дісталася квартира, в якій ми народилися та виросли. Це була простора двокімнатна квартира в центрі міста. Ясна річ, таке житло не з дешевих у наш час.
Після маминої смерті ми залишилися жити в цій квартирі вдвох. Нашого батька ми з Олесею не пам’ятаємо. Він загинув у автокатастрофі, коли ми були ще зовсім малими. Але мама робила все, щоб ми не відчували ні в чому потреби.
Не встигли ми прожити у квартирі й року, як моя сестра знайшла собі нареченого. Якось вона покликала мене на розмову. Олеся дуже просила, щоб я дозволила їй з хлопцем жити у нашій квартирі. Я була не в захваті від цієї ідеї, адже це він мав би забезпечити сестру житлом, а не навпаки. Втім, я розуміла, що в Олесі такі ж права на цю квартиру, як і в мене. Місця в нас достатньо, тож я погодилася. Перший час нам було непогано жити разом.
А недавно сестра сказала, що вагітна. Це й стало причиною серйозно поговорити з ними, адже мені не дуже хотілося чути цей галас та дитячий плач. Їхня сім’я – їхні турботи. Обранець Олесі сам має потурбуватись, щоб їхня майбутня дитина мала житло. Мені ж не хочеться у свої дев’ятнадцять слухати плач дітей та не спати вночі. Тоді сестра запропонувала мені продати нашу квартиру, а натомість придбати дві однокімнатних. Мені цей варіант зовсім не до вподоби, я звикла жити в центрі з комфортом. Тим паче поруч мій університет.
Вчора в нашу з Олесею суперечку встряв її хлопець. Сказав, щоб я зібрала свої речі та переїхала жити до свого хлопця. Так, у мене правді є хлопець. Однак він куди перспективніший, аніж обранець моєї сестри. Та це не причина поступатися їм квартирою. Не збираюся я жертвувати власним комфортом заради чиєїсь вигоди. Я маю на неї такі ж права, як і моя сестра. Мене ця ситуація неабияк дратує. Якщо я з’їду, то вони подумають, що квартира належить тільки їм, та забудуть, що я теж її власниця. Як мені бути?