Ми з чоловіком вже чотири роки живемо у цивільному шлюбі. Ми давно говорили про весілля…і про дітей також. Та поки ні з тим, ні з тим не виходить.
Я навіть пройшла необхідні обстеження. Звісно, незначні відхилення є, проте це не заважає мені завагітніти.
Ми намагаємося завагітніти. Запланували через пів року справити невеличке весілля. А там, дасть Бог, і дітки появляться. Якщо чесно, ми давно не оберігаємося та мріємо про дітей. У мене вже досить давно нерегулярний цикл, отож затримки мене не дуже-то й дивують. Останнім часом чоловік звернув увагу на мої зміни настрою. Він пішов в аптеку та придбав тест для визначення вагітності. Я покинула будь-які надії на те, що побачу там дві смужки.
Я зробила тест, і була дуже здивована. Вагітна. Першим же ділом ми записалися на УЗД. Лікар таки підтвердив наші припущення. Бачили б ви мою радість. Я не могла стримати сліз. Нарешті ми станемо батьками. Це справжнє диво.
Коли ми нарешті заспокоїлися, то згадали про заплановане весілля. Звісно, не так я собі це все уявляла, але я дуже раділа. Чоловік турбувався, щоб зі мною все було гаразд, отож запропонував перенести розпис на травень. І до пологів час буде. Та і яка різниця, якщо видно буде животик, навіть навпаки приємніше.
Вагітність проходила непогано. Пізніше ми дізналися, що чекаємо хлопчика. Тим часом ми активно готувалися до розписки. Я придбала красиву сукню, запросила гостей, обрала заклад для святкування. Стосунки з чоловіком стали навіть теплішими. Ми обоє жили в очікуванні.
Минув час. Я, як і мріяла, стояла біля вівтаря в білій красивій сукні. Мій чоловік теж не міг стримати сліз. І ось, ми удвох стоїмо на церемонії, я щаслива, хоч присутнє легке хвилювання.
Прислухаюся, чи часом син не відгукується на цей зворушливий момент. Тиша. Мені в один момент навіть стало тривожно. Зазвичай на такому терміні вагітності вже відчуваються поштовхи. А тут хоч би що. Після церкви в мене було чимало емоцій. Рідні, знайомі вітали нас з цим чудовим днем, як раптом я відчула різкі болі внизу живота. Сама не знаю, як так сталося, але я чомусь одразу зрозуміла, що це не що інше, як перейми.
Далі хтось закричав, що потрібно терміново викликати швидку допомогу. Мене відвели до машини, дали води. Було дуже лячно, я й гадки не мала, що робити. Народжую ж вперше. Тим паче був 36 тиждень вагітності. Надто рано для пологів. Через декілька хвилин приїхала швидка.
– Це вперше ми забираємо наречену на пологи прямо з весілля, – сказав лікар.
Мені від його слів стало ще страшніше. Та медсестри заспокоїли мене. Мовляв, у них різне буває, це життя. Увесь цей час чоловік був зі мною. У швидкій лікар намагався зі мною жартувати, але мені було зовсім не до цього. Пізніше, як на зло, ми потрапили в затор. Я почала дуже хвилюватися.
– Вам ще не час народжувати, – сказав лікар, оглянувши мене в пологовому.
Я розхвилювалася.
– Лікарю, а як тоді?
– Нічого, справимось.
Мене повезли в зал для пологів. Рідні залишилися на подвір’ї пологового будинку. Минув час, а розкриття було таким же, як і на початку. До такого я зовсім не була готовою. Ще й серцебиття сина почало погіршуватися. Лікарі вирішили, що робитимуть кесарів розтин. Сама я точно не народжу. Мене тішило одне – за один день я стала дружиною, та от-от стану мамою.
Далі все було, як уві сні. Першим сина на руки взяв чоловік. З його очей лилися сльози радості. Навіть медсестри не могли стримати емоцій. Ввечері синочка принесли мені. Це був найкращий момент у моєму житті. Оце так подарунок. Всі вітали мене не лише з одруженням, а й з народженням сина. Хіба ще щось потрібно для справжнього щастя? Гадаю, ні.