В Олексія було дві породисті собаки, які хлопець щодня мусив вигулювати. Він дуже любив кожного разу йти туди, де ще не був, розвідувати якісь нові місця. За містом був красивий луг, а трохи далі від нього невеличкий сад. Туди він й пішов того разу. З двома охоронцями зовсім не страшно.
Сад неабияк заріс, видно, що людей тут практично не буває, як тут він побачив стежку. Цікавість переборола й хлопець рушив по ній. Стежинка вивела до невеличкого, але доглянутого будинку. Було трохи лячно, але він все ж вирішив заглянути, що в середині, адже поряд все одно нікого немає.
Двері на замок зачинені не були й відчинилися на диво легко. Олексій увійшов в середину, роздивився й побачив стареньку бабусю років сімдесяти, яка сиділа на стільчику в кінці кімнати.
Такого Олексій точно не очікував, здається, що серце на мить завмерло.
Бабуся зовсім не злякалася й навіть не здивувалася непроханому гостю. Сиділа й мовчки на нього дивилась, поки хлопець й слова до купи не міг зв’язати.
Кілька секунд він стояв нерухомо, аж поки не зібрався з думками й трохи заспокоївся. А тоді перший заговорив до бабусі:
– А ви хто? Ой, вибачте, можна я увійду?
– Настя, так звичайно, – спокійним голосом відповіла старенька.
Олексій зайшов в середину, роздивляючись, побачив, що в будинку повно книжок та листків з різними записами. Побачив, що біля стільчика на якому сиділа бабуся, був маленький столик з паперами та ручкою.
Бабуся виявилася досить ласкавою людиною. Розповіла, що живе тут вже понад три років. Каже, що завжди хотіла пожити далі від людей, бо їй комфортніше на одинці з собою. Далеко не ходить, бо старість дає про себе знати.
Хлопець вислухав розповідь бабусі, а потім пішов й трохи попорядкував у неї у дворі, чоловіча рука там точно не завадила.
Олексій розумів, що Насті потрібна допомога, тому наступного дня прийшов знову, допоміг їй прибратися в будинку, покосив траву біля входу. Ще й чимало гостинців з собою приніс.
Насті дуже тяжко вдавалося ходити на далекі відстані, тому допомога хлопця її неабияк тішила. Олексій розумів, що залишити стареньку тут одну ніяк не можна, тому запропонував їй переїхати в будинок для пристарілих.
Бабуся не зразу, але все ж погодилась. Певно боялась після стількох років самотності знову опинитися поміж людей. Пройшло чимало часу й Настя дякує Олексію за його чуйність і доброту щоразу, коли він до неї навідується.
Хочу, щоб кожен взяв з цієї історії щось для себе, адже чимало стареньких людей потребують допомоги та підтримки.