Марина не зважала на те, що відбувалося довкола. Сльози котилися по її щоках. “Чому все так?” – повторювала дівчина сама до себе. А причиною була її подруга, яка похвалилася, що Ярослав зробив їй пропозицію.
– Завтра будемо знайомити наших батьків, – радісно мовила Оля.
Після цих слів Марина ходила сама не своя. З одного боку, вона щиро раділа за подругу, а з іншого – всі її подруги вже давно заміж вийшли. Тепер ще й Оля. А в Марини так і нікого не було. Вона навіть перестала їздити до рідних, щоб їй не набридали одним і тим же питанням.
– Марино, коли заміж? Я б вже погуляла на твоєму весіллі, – повторювала своє сусідка.
Марина постійно щось вигадувала. Сусідка не перша й не остання, хто цікавився її особистим життям. Не встигне Марина кудись вийти, як всі жваво її обговорюють.
– Пороблено їй чи що? Не щастить в особистому житті. Мама переживає за її долю. Це ганьба! Доньці двадцять чотири – а вона досі без кавалера.
– Доню, ти хоч вчися добре. Не стане нас з батьком, то ти хоч би зможеш себе забезпечити, якщо заміж не підеш.
Батько не зважає на те, що говорять в селі. Він заспокоює доньку:
– Доню, не зважай на них. Людям лиш би поговорити. Ти обов’язково знайдеш своє щастя. Заміжжя – не головне. А виходити заміж, лиш би самій не бути, навіть не думай. Цінуй себе.
Марина намагалася не перейматися цим, допоки Оля не розповіла про свої заручини. Як це…Вони з хлопцем знайомі менш, як два місяці, а подруга вже заміж збирається. До Марини ж ніхто не залицяється, хоч вона красива та з досить багатої сім’ї.
– Красуню, ти чого сумуєш. Давай поворожу, скажу, що тебе чекає! – сказала якось стара циганка.
Але Марина не зважала на неї та пройшла далі.
– Бачу, сумуєш ти, але дарма. Зустрінеш свою долю. Сьогодні. Житимеш з ним в радості та любові, і мене згадуватимеш хорошим словом. Візьми цю голку, вона тобі й покаже шлях до твого коханого.
Марина ніколи не вірила всяким ворожкам. Бабуся часто її попереджала проходити таких людей повз. Та цього разу наче щось підказувало їй взяти ту голку. До себе Марина прийшла біля будинку, де вони жили разом з Олею. З будинку вибігла господиня, в котрої Марина з подругою орендувала житло. Вона щось кричала, плакала. Згодом Марина побачила заплакану Олю та двох чоловіків у формі.
З квартири, котру дівчата орендували, зникли всі коштовні речі. От тільки експертиза та свідчення людей показали, що Марина сама привела грабіжників у дім. Ще й виносила все з ними на вулицю.
– Я нічого не пам’ятаю, – плакала Марина, – циганка мені щось говорила, а потім дала голку. Далі все було як тумані. Так у житті Марини почала чорна смуга. Дівчина не хотіла згадувати про навчання. Жила з батьками та чекала, як складеться її подальше життя. До неї кілька разів приїжджав слідчий, опитував дівчину, щось записував. А одного разу він прямо запитав, чи не хоче вона за нього заміж. Марина одразу пригадала слова циганки: “Ти зустрінеш свою долю та згадуватимеш мене добрим словом”.
Марина погодилася. Дівчина вже не знає, чи це збулося передбачення циганки, чи це вона так хотіла заміж. Хлопець одразу припав їй до душі. Невдовзі вони одружилися.
Вони разом вже тринадцять років. Чоловік піклується про Марину та робить все задля її щастя. У Марини щаслива сім’я. А ще вони виховують двох прекрасних синів.