– І кому воно треба було знати? Жили спокійним життям, а тепер? – дорікав Василині чоловік.
Жінка мовчала, не мала що відповісти. Чоловік справді мав рацію. Вони прожили у шлюбі тридцять років, а недавно видали заміж свою єдину доньку. Чоловік Соломії – заможний, ввічливий хлопець. Зі сватами в них склалися хороші стосунки. Вони часто приходять одні до одних в гості.
– Мого Петра виховала бабуся. Після весілля ми певний час жили біля неї. Коли її не стало, нам дісталася її квартира, – пригадує Василина.
Василина з Петром старалися забезпечити доньку всім необхідним. Петро не любив хвалитися своїми статками чи успіхами. Їх донька теж відвідувала звичайну школу, а після навчання вступила на бюджет.
– Ми придбали Соломії житло ще коли доньці було дванадцять років. Взяли розтермінування на десять років. Про це ніхто не знав.
У Василини було двоє рідних братів та сестра. Вони, звісно, були не надто заможними, але мали все необхідне.
Придбавши квартиру, Василина та Петро вирішили зробити там ремонт та закрити її, допоки донька не вийде заміж. От тільки ніхто не знав, що батьки Віктора вирішать переїхати в село, а своє житло залишать молодим. Тоді вони зібрали сімейну нараду та узгодили, що житимуть у квартирі Віктора, а квартиру Соломії здаватимуть в оренду. І от до них прийшов перший клієнт оглянути квартиру. Це був син двоюрідної сестри Василини. Вони ніколи особливо й не спілкувалися, тож Соломія не знала, хто має прийти. Хлопець одразу впізнав свою рідню. В результаті йому не підійшла ціна. Він почав натякати, нібито вони родичі, тож можна дати квартиру за меншу ціну.
Того ж вечора до Василини подзвонив її старший брат.
– Ти чого мовчала, що в тебе квартира пустує? Мої діти орендують житло, ще й з жахливими умовами. А так платили б вам за комуналку. Щось зверху б накидували.
Василина довго думала про цю ситуацію.
– Брате, але ми з Петром вирішили, що здаватимемо квартиру чужим людям. Ми так важко на неї заробляли. І пенсія скоро. Кошти з оренди будуть нам хоча б на їжу. А родичі й самі можуть заробити. Хіба я в когось просила допомоги?
– Ну інше діло, якби мова йшла про важкі ситуації. Обоє не мають змоги заробляти чи ще чого. Гріх не допомогти. А в іншому випадку руки, ноги є, нехай дбають про своє майбутнє, – вважає чоловік Василини.