Це було перше кохання Лілі. Вона щиро вірила, що їхня любов справжня, а Іван у неї один і на все життя. Дівчина мріяла якнайшвидше одягти красиву весільну сукню.
– Дорогий, я вагітна, – стиха прошепотіла Ліля, пригортаючись до Івана, – ти про кого мрієш – про сина чи доньку?
– Що? – перепитав Іван. У його очах було роздратування. – Вирішила на мене чужу дитину повісити? Ну й дурепа ж ти! Ще докажи, що вона від мене.
– Для чого ти це говориш? Чудово знаєш, що в мене, окрім тебе, нікого не було, – зі сльозами говорила Ліля.
Дівчині довелося брати академічну відпустку. На той час живіт вже був досить помітний. Вона зібрала речі та поїхала до батьків. Ліля згадала, як Іван спочатку пропонував гроші, а потім кричав, що не готовий ставати татом. Він якось навіть дозволив собі вдарити Лілю в живіт. Пізніше взагалі зник.
– Тобі краще повернутися додому. Народиш, а через рік повернешся на навчання, – радила Лілі подруга.
Та мама з татом теж не виявили особливої радості. Вони повели доньку до лікаря. Там сказали, що надто пізно позбуватися дитини, адже вже чималий термін. Ліля народила, але під тиском мами змушена була написати відмову від дитини.
Так вона закінчила університет, а згодом знайшла роботу в рідному місті. Через кілька років Лілі вдалося відкрити власний бізнес. Вона стала успішною жінкою, мала два магазини. Згодом вийшла заміж за успішного юриста. У них все було чудово. Окрім одного – жінці ніяк не вдавалося завагітніти. Вони обходили чимало клінік, навіть до ворожок зверталися. Потім змирилися.
– Лілю, у нас є все. Але кому воно потрібно? Візьмімо дитинку з дитячого будинку.
– Михайле, я маю тобі в дечому зізнатися. Коли мені було вісімнадцять, я народила сина…
Чоловік вислухав історію дружини, а потім запропонував їй відшукати дитину. Виявилося, спочатку хлопчик був у будинку маляти, а згодом його перевели у школу-інтернат. Він виріс красивим та сміливим хлопцем, але був один нюанс, через який не кожен хотів його забирати. У хлопця не було двох пальців на правій руці.
– Це точно він. Як тільки я народила, лікар сказав мені, що в хлопчика немає двох пальчиків на правій руці. Я мушу знайти свого сина, – сказала Ліля.
Всі спроби знайти його були марними. Але жінка не здавалася.
Старенький священник у монастирі сказав:
– Моліться дев’ятницю до Юди Тадея. Він обов’язково почує ваші прохання.
Ліля щодня молилася та благала, щоб трапилось чудо.
Поруч з нею на коліна падав і Михайло. “Вірте – і по вірі вашій буде дано”. Вони пригадували слова священника у хвилини безнадії.
І диво таки сталося. Пара переїхала у власний заміський будинок. Якось на вулиці біля свого дому Ліля помітила листоношу.
Молодий хлопець привітався, а потім сказав, що на їхню адресу також виписана преса. Мабуть, на попередніх власників цього будинку.
– Всі газети знаходяться в нашому відділенні, якщо є бажання, можете їх забрати, – сказав він.
– Хлопче, а що з твоєю рукою, – запитала Ліля. Вона одразу помітила, що в нього немає двох пальців на правій руці.
– Не знаю, я таким народився. Мабуть, тому батьки від мене відмовилися.
У той момент Ліля не відчувала землі під ногами. Вона розуміла, що перед нею стоїть її син. Тепер жінка щодня дякує святому Юді Тадею за благодать.