– Сергію, тобі канапки робити з авокадо чи огірками? – спитала Тетяна, заглядаючи в спальню.
Сергій ледь розплющив очі, а потім мовив:
– Що?
– Питаю, з чим тобі робити канапки.
– Ой, та мені байдуже. Дай мені відпочити хоч на вихідних.
Тетяна повернулася на кухню. Виявляється, огірків не було. Мабуть, донька доїла.
Тоді жінка дістала те, що було в холодильнику, та почала робити канапки. Через двадцять хвилин сніданок був готовий.
– Сергій, прокидайся, пора їсти, – гукала Тетяна.
– Як ти мені набридла зі своїми канапками, – крикнув Сергій, накривши голову ковдрою.
Тетяна образилася та повернулася на кухню. Там вона зустріла свою 14-річну доньку.
– Мамо, доброго ранку, – привіталася донька, – що в нас на сніданок?
– Канапки, – відповіла Тетяна.
– Чудово, – промовила донька, і вони сіли за стіл.
– Що плануєш сьогодні робити? – поцікавилась мама.
– Піду до Дарини. Робитимемо удвох уроки.
– Молодці.
Останнім часом Сергій дуже змінився, він став роздратованим, мовчазним, часто сварив на дружину та доньку.
Тетяна не раз намагалася поговорити з чоловіком та всі спроби були марними.
– Сергію, в тебе щось трапилося на роботі? – поцікавилася якось Тетяна.
– Ні, все гаразд, – сухо відповів Сергій, – з чого ти взагалі взяла, що в мене щось могло трапитися?
– Ну, не знаю… Ти якийсь дивний став.
– Тобі здалося, – фиркнув Сергій та втупився в телефон, давши дружині зрозуміти, що він більше не бажає продовжувати їхню розмову.
Тим часом їхня донька поснідала та пішла до своєї однокласниці.
Тетяна якраз поснідала, як раптом у дверях з’явився Сергій.
– Я б щось з’їв, – заявив чоловік, ніби нічого й не трапилося.
Наче не його ще кілька хвилин тому кликали снідати.
– Канапки на столі. Чи приготувати тобі яєчню? – винно поцікавилася Тетяна.
– Ні, не потрібно.
– Добре. Зробити тобі чай або каву?
– Ні. І перестань розмовляти зі мною так, ніби я дитина.
“Боже, що з ним таке останнім часом?” – подумала Тетяна та вийшла з кухні.
Увесь день між ними панувала мовчанка. Поснідавши, Сергій сказав, що хотів би на обід запечену картоплю та салат. Тетяна начистила картоплі, а потім приступила робити собі манікюр, на який у неї ніяк не вистачало часу.
Обід та вечеря пройшли нормально, але Тетяна серцем чула – це ще не кінець.
Наступного дня Тетяна прокинулася о сьомій ранку, але не застала поруч чоловіка. Це було не схоже на нього. Зазвичай він любив довго поспати.
Тетяна заглянула на кухню, у ванну й туалет, але Сергія там не було.
Вона повернулася у спальню та помітила, що мобільного телефону Сергія також не було. Тоді вона заглянула в полиці. Деяких речей не було.
Тетяна задумалась. Якби Сергій вирішив від неї піти, він забрав би всі речі. “Може він поїхав у відрядження, а мені не сказав?” – подумала жінка.
Тоді Тетяна подзвонила до Сергія, але він не відповідав.
Раптом її погляд впав на аркуш папері на столі. Вона придивилася та стала читати записку. “Пробач, Таню, я давно мав тобі у всьому зізнатися, просто ніяк не наважувався. Я занедужав, і мені залишилося недовго. Вибач за мою різкість, але таким чином я хотів, щоб ти якомога швидше викреслила мене зі свого життя. Не шукай мене.”
Тетяна почала гірко плакати.
– І що ти робитимеш, – поцікавилася подруга Тетяни.
– Шукатиму його. Я повинна підтримати Сергія.
– Ох, Таню. Ти можливо й маєш рацію, але Сергій дав тобі зрозуміти, щоб ти його не шукала. Та й коли з ним щось трапиться, тобі точно про це скажуть. І знаєш, не до вподоби мені все це. Не вірю я в цю версію.
– Що саме тобі не подобається?
– Чотири дні тому я бачила Сергія в супермаркеті, виглядав він цілком здоровим.
– Що ти говориш?
– Ну добре.
Наступні дні Тетяна провела в сльозах. Вона звернулася в поліцію, але результату не було.
Після школи Катя поверталася додому, вона відчувала, що мамі, як ніколи, потрібна підтримка.
Так минуло два місяці.
– Подруго, чи гайнути б нам на відпочинок? – запропонувала якось Тетяні подруга.
– Але мій чоловік хворий.
– Ти зробила все, що у твоїх силах. А від того, що ти сидітимеш та переживатимеш, нікому краще не буде.
– Мамо, тітка має рацію. Їдь. Відпочинь, – втрутилася в розмову донька.
– Ти справишся без мене?
– Ну я ж не маленька. Рано чи пізно доведеться звикати до самостійного життя.
– Таню, а донька то правду говорить, – підтримала подруга.
Подруги вирішили поїхати в Карпати. Дивним чином, у готелі, в котрому поселилися жінки, Тетяна зустріла свого Сергія. Чоловік ішов за руку з якось жінкою. І виглядав він прекрасно.
– Я ж тобі говорила, – сказала подруга Тетяні. – Ходімо, скажеш йому декілька слів.
Жінки наздогнали пару та стали прямо перед ними.
– Бачу, тобі вже значно краще, – запитала Тетяна, дивлячись чоловікові в очі.
– Сергію, а хто ці жінки. І що їм від тебе потрібно? – спитала жінка, котра була поруч з ним.
– Та так. Знайомі…
– Серйозно? – перепитала Тетяна та витягла з сумки паспорт. – Я його жінка.
– Ти одружений? – запитала жінка.
Сергій не знав, що й сказати.
– Друже, чого мовчиш, скажи жінці все, як є, – втрутилася в розмову подруга Тані.
Жінка, котру Сергій тримав за руку, обернулась та пішла.
– Добились свого? – запитав Сергій. – Я тільки жити почав. Як же ти мене дістала!
“Сергій, канапки будеш?” – передражнив Сергій дружину.
– Мені більше нічого тобі сказати, – відповіла Тетяна.
Жінка пішла, навіть не оглянувшись. Їй давно не було так добре. Сергій здоровий, а те, що вона нарешті дізналася всю правду, навіть на краще. Нові стосунки – ось що швидко допоможе їй, а все інше неважливо.