– Ілоно, пробач, але мені вже пора…
– Вона телефонувала? Їдь, я розумію. Звикла…
Ілона неохоче відпускала Володимира до дружини. Так і хотілося, щоб той нікуди не їхав. Вони б могли побути удвох, подивитися фільм чи сходити в кафе.
Але про це можна хіба мріяти. Володимир ніколи не приховував від Ілони те, що в нього є дружина. Він вже давно не кохає свою жінку, але не хоче руйнувати сім’ю заради доньки. Володимир чекає, коли вона закінчить школу, і вже потім він наважиться піти.
Ілоні було абсолютно байдуже на дружину Володимира. Чому вона має думати про інших жінок? Розлюбив, з ким не буває. Для чого тоді мучити одне одного? Просто Володимир хороший батько і йому шкода доньки.
Нічого, все в Ілони ще буде. От донька закінчить школу, і вони з Володимиром нарешті будуть разом. Вона готуватиме йому сніданки, засинатиме в його обіймах.
Минув час, донька закінчила школу. Ілона так чекала цього моменту. Але Володимир весь час знаходив відмовки.
– Розумієш, моя теща захворіла. Дружина забрала її до нас. Не можу я так з ними вчинити.
Ілона тільки важко зітхнула. Скільки ще можна чекати? Вона вже немолода.
А потім затримка. Ілона купила тест. Дві смужки. Може воно й добре. Піде до лікаря, щоб той підтвердив. Ілона сиділа в жіночій консультації та чекала на свою чергу. З кабінету лікаря вийшла вагітна жінка. Поруч з нею за руку ішов Володимир. Цього не може бути.
Він не помітив Ілони. Прийшла її черга заходити в кабінет:
– Жіночко, з вами все гаразд? На вас лиця немає.
– Нормально.
Після огляду лікар підтвердив вагітність.
– Народжувати в тридцять сім пізно, звісно. Та нічого. В мене он пацієнтка була. Їй сорок один. Донька вже випускниця. А чого б ні? Ілона посміхнулася у відповідь, а в її голові було чимало думок: “Якщо ж він з нею заради дитини, то чому зробив ще одну? І скільки Володимир збирався це приховувати? Як тепер бути?”
– Вибач, я не зможу сьогодні прийти, – сказав Володимир під час їх телефонної розмови.
– Нічого. У мене й так інші плани, – спокійно відповіла Ілона.
– Які це?
– Іду з подругами в клуб.
– Який ще клуб. Я проти.
– У мене немає сім’ї, тож нічого поганого в цьому не бачу. Ти мені не чоловік, щоб щось вирішувати.
Ілона кинула слухавку. Ну ще б! Проти… Вона має сидіти та чекати, поки Володимир житиме на дві сім’ї.
Тільки тепер Ілона зрозуміла, ким вона була для нього. Розвагою, відпочинком від сімейних турбот. Все найкраще дружині та доньці, а вона так – жінка на ніч. Йому байдуже, що вона вже не молода. Нічого, от народить собі дитину і все буде гаразд.
Володимир приїхав без попередження. Він плакав. Сказав, що їх дитини не стало. Мав бути хлопчик. Дружина його сама не своя.
– Ти зараз повинен бути не біля мене, а з дружиною. І ще, навіщо ти їздив до мене, якщо ти не думав іти від неї?
– Це мене Бог провчив. Забрав у мене найдорожче. Сина…
– Не починай тут. Іди до своєї сім’ї. В тому, що трапилося, тільки твоя вина. Ти обманював мене, дружину…
– Зрозумій, я кохаю вас двох. Не можу вибрати. Ви однаково мені дорогі.
– Припини. Іди звідси й не приходь більше.
Після цього Володимир ще кілька днів телефонував та приїжджав до Ілони. Але вона його не впускала. Він так і не дізнався, що жінка носить під серцем його сина. Ілона записала сина на своє прізвище. Син народився дуже подібним на свого батька.
Чимало жінок не дочекалися, поки їх чоловіки підуть із сім’ї та одружаться з ними, як вони то обіцяли.